Зростає середній вік, професія втратила престиж через низьку зарплату, бракує молодих кадрів. Часто ці проблеми повторюються від школи до школи, від країни до країни, коли йдеться про вчителів. Нині Грузія, Вірменія та Україна перебувають в процесі реформування середньої освіти. Однією з його складових є “перезавантаження” кадрів.

Ми поспілкувалися зі вчителями, представниками міністерств, експертами, аби з’ясувати, які виклики стоять перед освітянами та як їх збираються долати в цих країнах.

Україна: “створення” нового вчителя

Олександр Пошелюжний

Я бачив класних вчителів, які приходять з креативними ідеями, готові працювати, нести зміни. Але коли цей “порив” не підтримується, не підживлюється з боку адміністрації школи, батьківського комітету, то вже через 10 років ситуація кардинально змінюється. Ти заходиш у клас, а він сидить за столом, просто розповідає тему, в кращому випадку – демонструє презентацію чи відео. А ще через 5 років – просто задає учням параграф. Існує проблема вигорання”, – під час розмови про колег-вчителів говорить директор київської школи №45 Олександр Пошелюжний.

Нині в Україні у понад 16 тис. закладів середньої освіти працює 441 тисяча педагогів. Одним із завдань реформи освіти визначають “створення” нового шкільного вчителя, який володіє сучасними методиками викладання та здатен реалізовувати “педагогіку партнерства”.

Що мається на увазі?

Насамперед мова йде про зміну ролі вчителя у навчальному процесі. Тепер він не джерело знань для дітей, а “партнер”. Головним його завданням стає виховання особистості. Сертифікація. Реформою передбачається запровадження сертифікації – “зовнішнього оцінювання професійних компетентностей педагогічних працівників”. Її мета – стимулювати вчителів, які володіють цими компетентностями, новими освітніми технологіями та сприяють їхньому поширенню. Тим, хто успішно її пройде, обіцяють 20% надбавки до зарплати.

Руслан Гурак

Цьогоріч фінішував перший пілотний проєкт оцінювання педагогів. Як повідомив голова Державної служби якості освіти Руслан Гурак,  82% вчителів-учасників впорались. “705 учасників сертифікації з 857 пройшли її успішно. Це високий показник, який свідчить, що українські вчителі «йдуть у ногу з часом» і готові сприймати зміни, змінюватися самі, вдосконалюватися та розвиватися”, – зазначив Руслан Гурак.

З 2020 року планується централізоване впровадження сертифікації вчителів. Головна її засада – добровільність. Кожен учитель зможе пройти оцінювання, на фініші якого отримає сертифікат. Це також дасть можливість зарахувати сертифікацію замість атестації на першу кваліфікаційну категорію та впродовж 3 років отримувати 20% надбавки до зарплати. Навчання для вчителів. Міністерство в контексті реформи говорить і про розширення способів підвищення кваліфікації педагогів. Зараз вони можуть це робити лише в інститутах післядипломної педагогічної освіти (ІППО). Передбачається, що учитель матиме право вибору місця і способу підвищення кваліфікації: курси при ІППО, семінари, вебінари, онлайн-курси, конференції, самоосвіта. Загальна кількість годин упродовж п’яти років не має бути меншою 150. Педагог сам визначатиме, коли й де проходити підвищення кваліфікації, але робитиме це щорічно. “Зараз багато тренінгів, онлайн-курсів, вебінарів. Років 7 тому їх не було, – констатує директор Олександр Пошелюжний та розповідає, як стимулює навчання своїх вчителів. – Якщо з’являється пропозиція для школи взяти участь у тренінгу з обмеженою кількістю місць, то вчителі працюють на те, аби його отримати. Конкуренція стимулює їх розвиватися, урізноманітнювати навчальний процес, не відставати від тенденцій”. Фінансова мотивація. Середній вік вчителя в українських школах – близько 40 років. Знайти прогресивного фахівця – проблема, зазначають директори кількох шкіл. Кажуть, що навантаження та відповідальність учителя не співставні з рівнем заробітної плати.

“Останні роки зарплата вчителя зросла. У 2018 році, коли я прийшов директором, відбулося підвищення на 40%. Останнє – на початку цього року. Однак на сьогодні мінімальна зарплата учителя – 5300 грн (220 дол.). Відразу відпадає питання, чому не йде молодь. Найвища зарплатня з усіма надбавками за категорії, звання, зошити, класне керівництво і гарне навантаження – 18 тисяч (750 дол.), – розповідає Олександр Пошелюжний. – Дайте молоді, яка прийшла після університету, таку зарплату і переконаний, буде ефект. У них інше мислення, свіжі погляди. Такі кадри будуть тут феєрверки пускати. А от після першої зарплати в 5 тисяч гривень молода людина не зможе бути вчителем, якого хочуть бачити в цій системі”.

Пан Олександр також додає, що знайти педагога складно й тому, що через низький рівень фінансової мотивації більшість фахівців вважають себе просто “урокодавцями”. Такий підхід, за словами директора, свідчить про формальне виконання обов’язків, відсутність мотивації, несприйняття філософії колективу, як наслідок – безрезультатність освітнього процесу.

Молодим кадрам надають перевагу і в школах Черкас. Директорка гімназії №9 Ірина Топчій каже: у початкову школу бере виключно молодих педагогів. “Я не змогла б працювати в початкових класах. Щораз розгублююсь: маленькі діти на мене не реагують. А вчителі, які з ними працюють, уміють концентрувати на собі увагу, говорити з ними спокійно, – говорить Ірина Топчій. – Це дуже складна справа, потрібно знати специфічні методики: як зробити так, щоб дитина, в якої стійка увага 3-5 хвилин, увесь урок була сконцентрована і ще й відтворювала інформацію”.

Ірина Топчій

Вчитель початкової школи Тетяна Демченко прийшла у гімназію на 3-у курсі навчання у педагогічному коледжі, як тільки їй виповнилося 17. Для молодших школярів викладає вже 5-ий рік. Каже: коли отримала пропозицію, то зголосилася не роздумуючи, адже знала, що це престижна і прогресивна школа.



На запитання щодо фінансової мотивації пані Тетяна відповідає коротко: “Прогрес є”. Розповідає, чим сама себе мотивує у роботі: “Одного ранку під час спілкування з дітками на уроці помітила, що вони неуважно дивляться на дошку. Запитала в них: “А для кого я працюю? Для кого я пишу на дошці?” Вони відповіли: “Для нас”. Це правильна відповідь. Щоранку я іду на роботу справді заради дітей. Не було б їх, не було би роботи. І мотивую себе цим, бо зарплата приходить усього раз на місяць, а на роботу ходжу щодня”, – каже вчителька. Щодо розвитку професійних навичок і методик, Тетяна Демченко розповідає, що нині не бракує тренінгів та онлайн-курсів. У Міністерстві ж зазначають, що на допомогу вчителеві створюють освітній портал із методичними та дидактичними матеріалами, українськими електронними енциклопедіями, мультимедійними підручниками та інтерактивними онлайн-ресурсами.


Експертна думка.

Освітній омбудсмен Сергій Горбачов переконаний, що часто експертність і сучасність педагога не залежать від віку, іноді – навіть від фінансової мотивації. “Я знаю вчителів солідного віку, які цілком релевантні часу. Вони постійно вчаться, використовують гаджети, онлайн-додатки. А є молоді, які не мають мотивації, не готові до професії”, – говорить експерт та додає, що нині питання ретельного відбору кадрів не стоїть. Це можливо, коли є конкуренція та пропозиція на ринку праці. Сьогодні ж лише в Києві не закриті близько 1000 вакансій.

Освітній омбудсмен Сергій Горбачов

Про який відбір мова йде? Проблема з кадрами пов’язана не тільки з тим, що низькі зарплати у педагогів. Адже рівень оплати праці вчителів не є високими у всьому світі. Коли мені батьки розповідають, що вчитель Фінляндії отримує 5-6 тисяч євро, я дивуюся, – каже Сергій Горбачов. – Адже я був у Фінляндії, цікавився заробітніми платами місцевих вчителів. У звичайній школі – це 1,8-2 тис. євро, у крутій гімназії – максимально 3 тисячі. І це при тому, що ціни там неспівставні з нашими”. На думку експерта важливим інструментом є співпраця на контрактній основі, яку варто запроваджувати у першу чергу для директорів. “Зараз у Верховній Раді обговорюють проєкт закону про повну загальну середню освіту. Скандальний момент – тема контракту. Моя позиція, яку не поділяють профспілки, він має бути, – резюмує освітній омбудсмен Сергій Горбачов. – Контракт – це захист для всіх, хто його підписує. Він чітко встановлює правила гри: що можна, а що ні, що ми зобов’язані зробити і на що маємо право. Бо чинна модель, коли є безстрокова угода, передбачає, що людина прийшла на місце. І працює вона чи ні, а кошти отримує, займає посаду, яку міг би отримати краще підготовлений фахівець”.

***

Директори шкіл та експерти одноголосно стверджують, що проблема із кваліфікованими кадрами в Україні існує. Адже молодий фахівець з прогресивними ідеями та підходами не зголоситься працювати на мінімальну зарплату, яку йому сьогодні пропонують. У той же час “перезавантаження” підходів учителям старшого віку подекуди складно дається. Україна в рамках реформування освіти впроваджує систему сертифікації, яка покликана виявити більш фахових педагогів та фінансово мотивувати їх. Додамо, що на 2020 рік анонсують підвищення зарплати всіх працівників сфери освіти на 9%.

Грузія

Професія вчителя останні десятиліття у Грузії лишалася непопулярною. Про це говорять як самі педагоги, так і незалежні експерти. Середній вік грузинських учителів – 54 роки. Це по-перше, зумовлено тим, що старші кадри відмовляються йти зі школи на пенсію, а тому для молодих фактично не звільнялися робочі місця. По-друге, заробітна плата у сфері освіти – найнижча на ринку праці. Середньостатистичний вчитель отримує близько 400 ларі (135 доларів). Тоді як середня заробітна плата у Грузії майже втричі вища.

“У нас є три регульовані професії: вчитель, лікар і юрист. Вони сертифікуються (проходять обов’язкову атестацію, – ред.), тому часто ми втрачаємо хороших людей. Адже непопулярність, низький рівень зарплати, і ще й до всього такий контроль не можуть привабити якісного фахівця у школу, – говорить експерт з освітніх питань Грузинської коаліції “Освіта для всіх” Реваз Апхазава. – Окрім того, через непопулярність спеціальності на педагогічний факультет приходили “аутсайдери”. З ними складно працювати, відповідно рівень підготовки такого фахівця часто не є достатнім для побудови ефективного освітнього процесу”.

Реваз Апхазава

Атестація. Та молодь, яка зараз виявить бажання йти працювати у школу, має пройти кваліфікаційні тести. Для цього був створений екзаменаційний центр, який проводить атестацію як випускників університетів, так і практикуючих учителів. “Раніше в університетах панувала тотальна корупція, бо екзамени влаштовувала комісія при університеті, яка брала величезні хабарі. Зараз екзаменаційний центр проводить атестацію не лише випускників, а й чинних педагогів”, – розповідає пан Реваз.

Рівні вчителів. У Грузії запровадили схему кар’єрного росту для вчителів шляхом переатестації усіх педагогів. Вони обов’язково здають тест з того предмета, який викладають. І ще один екзамен – на знання і використання педагогічних методик.
Загалом є чотири сходинки кар’єрного зростання. Від рівня компетенції залежить і зарплата вчителя.

Вихід на пенсію з бонусом. Для вчителів пенсійного віку, які не пройшли атестацію, розробили спеціальну програму. Їм дають можливість піти на пенсію, отримавши разову виплату у розмірі дворічної заробітної плати та пожиттєве медичне страхування. За словами експерта з освітніх питань Реваза Апхазави, значний відсоток вчителів вже не склали екзамен із того предмета, який викладають. 7 тисяч педагогів заявили про те, що хочуть скористатися спеціальною програмою для виходу на пенсію. Це близько 14% усіх вчителів Грузії (загалом їх близько 50 тисяч). Ще частина має час до кінця року, щоб пройти переатестацію і подолати мінімальний прохідний бар’єр або ж піти на пенсію.

Ліла Дзадзамія, вчителька російської мови в одній із державних шкіл міста Руставі, працює в школі вже 40 років.

“Я пишаюся тим, що я вчитель. У нашій країні цю професію недостатньо цінували, тому вона є непопулярною. Нині я відчуваю, що авторитет педагогів росте, заробітна плата підвищується. І це важливо, адже майбутнє покоління вчителів має бути вмотивованим”, – говорить Ліла Дзадзамія.



Цього літа вона проходила обов’язкове тестування. Кваліфікацію з профільного предмета їй вдалося підтвердити, натомість мінімальний бар’єр із методики викладання – ні. Вона матиме ще один шанс на перездачу. Якщо спроба виявиться невдалою, пані Ліла змушена буде з нового року піти на пенсію.

Вчителька зазначає, що не завжди погоджується із “правильними” відповідями в тестах. Наводить приклад одного із питань, в якому припустилася помилки: “Якщо дитина впустила книжку на підлогу, то як має відреагувати вчитель? І ми мали кілька варіантів відповіді: 1) зробити публічне зауваження; 2) не реагувати; 3) сказати про це після уроку. Я обрала варіант “не реагувати”, адже дитина сама підійме предмет і продовжить роботу. Це не зупиняє процес, і не варто акцентувати увагу на дрібниці. Та виявилося, що потрібно зробити публічне зауваження”, – дивується пані Ліла.

Ліла Дзадзамія

Нова філософія. Нині освіта у Грузії покликана виховати нове покоління дітей, які стали б достойними представниками громадянського суспільства, матимуть демократичні цінності, будуть толерантними, з розвиненим критичним мисленням та здатністю відфільтровувати дезінформацію, не піддаватися на маніпуляції. “Це дуже амбітні цілі. Для цього нам потрібно, щоб учителі також поділяли такі цінності. Адже в іншому разі вони не зможуть прищепити ці якості учням. Через це маємо складну ситуацію: молодь не хоче йти у школу працювати. Ми намагаємося це змінити”, – говорить Реваз Апхазава.

Тамара Кобеішвілі уже 18 років працює в одній із тбілістських державних шкіл. Вчителька викладає грузинську мову та літературу. Вона регулярно відвідує тренінги, аби вдосконалювати власну роботу. Проте констатує: загалом у країні навчальний процес змінюється не так швидко, як того хотілося б. Зокрема, це пов’язано зі старшими кадрами, які звикли працювати за традиційними методиками.

Тамара Кобеішвілі

“Сьогодні навчання спрямоване на те, що школяр має бути активнішим. Учитель натомість має допомагати йому в цьому. І це добре. Тому що вчитель спрямовує учня на те, що він повинен бути більш вільним і самостійним. У центрі процесу не вчитель, який читає щось учневі з підручника, а сам школяр”, – говорить пані Тамара. Нині вона має кваліфікацію “головний учитель”. Готується до тестування, аби підвищити свій викладацький рівень до “провідного вчителя” і, відповідно, отримувати більшу зарплату від держави.

Як у приватних школах? Менш гострою є проблема із заробітною платою у приватних школах. Так, у тбілістській школі “Шавнабада” вчитель отримує на 200-300 ларі більше, аніж у державній. Проте і потрапити у таку школу складніше.

Авто Абдушелішвілі

“Кандидат пише тест, розроблений школою. Якщо отримує хороші бали, проходить співбесіду. Наступний етап – проведення імітованого уроку. Опісля дирекція ухвалює рішення, чи приймати на роботу цього вчителя”, – розповідає директор школи “Шавнабада” Авто Абдушелішвілі. Підбором кадрів для цього навчального закладу опікується HR-менеджер. “У нас один із педагогів у грудні йде в декрет. Ми вже у вересні знайшли їй заміну. Нова вчителька практикується, спілкується з дітками, вони звикають одне до одного. І вже з вересня отримує за це зарплату. Такої розкоші у державних школах немає”, – констатує пан Авто.

Що стосується директорів, то їх у Грузії обирає опікунська рада, до складу якої входять батьки та вчителі. Керівника навчального закладу обирають на шість років. Працювати у школі він може протягом двох термінів, тобто 12 років максимум.

***

Нині Грузія перебуває в процесі активного реформування середньої освіти. Це стосується як школярів, так і тих, хто дає їм знання – педагогів. Влада вирішила нарешті змінити ставлення до вчителів, підвищивши їм заробітну плату та піднявши престиж професії. Проте тепер і від самих освітян вимагатиметься більше: вони муситимуть іти в ногу з часом, бути на рівні з учнем, а не “над ним” і доводити свою компетентність, складаючи тестування.

Вірменія

Сьогодні Вірменія налічує 38 тисяч учителів. У вересні цього року їхня зарплата зросла на 10%. Спочатку влада планувала підняти винагороду педагогам із наступного 2020 року. Проте завдяки ефективному збору податків у бюджеті з’явилися вільні кошти. Саме їх і спрямували на підвищення зарплати вчителів. Уже наступного року влада планує затвердити для вчителів гарантовану мінімальну заробітну плату. Попередньо вона становитиме 108 тис. драмів (220 доларів). Новий освітній стандарт. Сьогодні Міністерство освіти Вірменії активно працює над тим, аби зарплата вчителя залежала не лише від кількості годин викладання, а й від якості. Це передбачатиме новий освітній стандарт, який нині розробляють фахівці. Про те, коли документ втілять у життя, у міністерстві прогнозувати не беруться.

“Така робота потребує достатньої кількості часу. Однак темп обрано серйозний. Працює група розробників. Найближчим часом документ буде готовий”, – стримано говорить керівник управління загальноосвітніх шкіл профільного міністерства Ашот Аршакян.

Ашот Аршакян

Водночас у міністерстві розповідають, що практикуючі вчителі також долучені до розроблення нового стандарту. “В основі реформування освіти – бажання вирішити проблеми з учителями. Сьогодні вчителі віком вище середнього мають проблеми із впровадженням нових технологій. Зараз ми займаємося тим, щоб зробити роботу вчителя більш привабливою. Зокрема, завдяки підвищенню зарплати за якісну роботу. Ми плануємо запровадити категорії вчителів. Чим вища категорія, тим більше грошей вони отримуватимуть”, – зазначає пан Ашот. Боротьба з “фейковим” персоналом. Нещодавно на засіданні Уряду прем’єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян звинуватив адміністрації навчальних закладів у тому, що ті беруть на роботу своїх родичів, аби вони “просто не сиділи вдома”. “Підвищуючи вчителям зарплату, потрібно подумати, що за вчителі заходять у класи, і чи можуть вони що-небудь дати нашим дітям”, – заявив прем’єр-міністр. Ключові проблеми галузі. За словами директора однієї з вірменських державних шкіл Арташеса Торосяна, сьогодні більшість учителів у країні – жінки. Він пояснює це малою зарплатою педагогів, яка не перевищує 123 тис. драмів (230 дол.). Хоча й для жінок вона є не надто вигідною. “Жінці простіше влаштуватися у кафе, де вона зароблятиме 150 тис. драмів (315 дол.). Це вже більше, ніж у школі”, – додає директор. Арташес Торосян бачить три головні проблеми з освітніми кадрами у Вірменії: – низька заробітна плата; – брак якісних спеціалістів у селах; – непривабливість роботи вчителя: велика відповідальність і навантаження за малу винагороду. “У нас свого часу працювала вчителька вірменської мови. В її чоловіка була маленька приватна компанія. Жінка допомагала йому з обліком як бухгалтер. Одного разу прийшла і написала заяву на звільнення. Сказала, що їй простіше працювати там без нервів, – переповідає Арташес Торосян. – Зараз дуже складно навіть у Єревані знайти вчителів фізики, хімії, російської мови. Ніхто не хоче працювати з молодшими класами, оскільки там часто не набирається достатньої кількості годин навіть на повну ставку. Та і робота там складніша”.



Директора школи у Вірменії обирає спеціальна рада. До її складу входять представники педагогічної ради, місцевої влади, батьківського комітету та міністерства. Контракт із директором підписують на п’ять років. Якщо керівник закладу досягає 65-річного віку, він іде на пенсію. Натомість учитель у Вірменії обмежень у віці не має. І це Арташес Торосян сприймає як позитив, оскільки в країні бракує педагогів. “У нас не так давно звільнилась учителька математики. Добре, що її години ми змогли розкидати на інших учителів математики у школі. Якби пішов ще хтось із них, заміну було б знайти дуже важко”, – говорить директор. Підвищення кваліфікації вчителів. Сьогодні у Вірменії регулярно відбуваються тренінги, спрямовані на підвищення кваліфікації вчителів.

Серед учасників одного з таких – вчителька школи села Арамус Хасмік Саргсян. Вона переконана, що вчитель має йти в ногу з часом і розвиватися разом із учнями. У той же час пані Хасмік вважає, що вчитель не може користуватися лише новим методиками викладання, повністю забувши попередній досвід. Учитель ХХІ століття повинен постійно розвиватися, вміти поєднувати старі й нові методи. Адже немає методу, який міг би бути єдиноправильним. Я думаю, що в освітніх методиках треба знайти золоту середину.” говорить Хасмік Саргсян.



***

Сьогодні Вірменія працює над розробленням нового стандарту освіти. У профільному міністерстві говорять, що це сприятиме вирішенню проблем із педагогами у школах. Аби заохотити молодих спеціалістів приходити у галузь, а також втримати педагогів, що вже працюють, у країні ініціюють поетапне підвищення заробітної плати. Перше вже відбулося цього року. Міністерство також планує запровадити категорії кваліфікації вчителів, від яких залежатиме зарплата. Це має заохотити педагогів до професійного зростання і запровадження нових прогресивних підходів. У той же час вже сьогодні  проводять тренінги та семінари для вчителів, які дозволяють покращувати якість шкільної освіти.


Шкільний учитель – не менш важливий у формуванні світосприйняття дитини, аніж батьки. Адже саме у школі учні проводять половину свого дитинства. Часто від ставлення педагога, знань і навичок, які він зможе дати, залежить майбутнє людини. Цькування вчителем учня може відбитися на його дорослому житті, а вчасне виявлення проблеми, допомога і підтримка – стати рятівним колом. Сьогодні Вірменія, Грузія та Україна переосмислюють роль учителя в освітньому процесі. Шкільна освіта усе більше спрямовується на набуття життєво важливих навичок, аніж на зазубрювання інформації. Та складний процес реформування вимагає змін і від самих вчителів, які встигли звикнути до устоїв, що діяли роками раніше. Частковим вирішенням проблеми буде поява у школах молодих педагогів, які виростали і формували своє бачення уже в незалежних країнах. Однак на заваді цьому стають низька зарплата, непопулярність професії, а часом – банальний брак вакансій через поєднання людьми старшого віку роботи у школі з перебуванням на пенсії. Кожна з цих проблем сьогодні є викликом для Грузії, Вірменії та України. Їх вирішення визначить, якою буде шкільна освіта цих країн у найближчі роки.