Регулярні заняття бігом не тільки зміцнюють серце, але і загоюють рани, завдані війною і коханням. Про це свідчить досвід бігового клубу “Trcanje I TO” зі столиці Боснії та Герцеговини.

Учасники сараєвського клубу TiTo

Вранці вихідного дня сараєвський клуб “Trcanje I TO”, або скорочено TiTo, схожий на будь-яку українську бігову спільноту. Учасники різної статі і віку з’їжджаються по декілька людей в одній машині, більшість з них уже в спортивному одязі, сміються, вітаються, жартують, базікають з паркувальником, неодмінно гладять чийогось собаку.

Після короткої розтяжки бігають в лісі неподалік. Тільки хіджаби на кількох жінках підказують, що це не Київ. Одна з них – Нуджейма Софтік (Nudjejma Softic), засновниця найвідомішої в Боснії бігової спільноти і одна з найбільш надихаючих спортсменок-любительок на Балканах.
Нуджі народилася у мусульманській родині в сербській частині Боснії і Герцеговини. У югославській війні загинув її батько, а вона з родиною у чотирирічному віці стала біженкою. Через роки поневірянь у таборах для біженців та країнах колишньої Югославії Нуджейма із сім’єю повернулася на батьківщину і оселилася в Сараєві.

До спорту її привело, як це часто буває, нещасливе кохання – перший шлюб жінки закінчився стрімким розлучення буквально через три місяці після одруження.
Я зрозуміла, що це був поганий вибір, – стримано коментує вона, уникаючи будь-яких деталей, – і вирішила, що розлучуся, навіть якщо мене ніхто не підтримає“.
Розлучення родичі підтримали, але дівчина вирішила ще й жити одна, окремо від родини. Вітчим, який замінив Нуджі батька, сирієць традиційних поглядів, був шокований. Ще б нічого, коли це був би хтось із синів, але дочка! Тоді він й уявити не міг, що в майбутньому вона стане першою в Європі учасницею марафонів і змагань Ironman в хіджабі.

Нуджейма Софтік (Nudjejma Softic), засновниця бігової спільноти TiTo

Стрес після невдалого шлюбу і сидяча робота редактором в “Аль-Джазіра” додали 28-річній Нуджі зайвих кілограмів. “Я постійно почувалася втомленою. Молода, здорова і втомлена!”. Тоді дівчина вирішила піти в бігову школу Сараєва на піврічну програму підготовки до місцевого напівмарафону.

“Тоді я не могла бігати довше 10 хвилин, – розповідає Нуджейма. – До того ж, спортивної форми для жінок моєї релігії не існувало, і я займалася в незручному важкому одязі”.
Проте, вже за півроку Нуджейма пробігла свою першу “половинку” і знайшла, де можна шити зручний спортивний одяг – спідниці-штани, туніки, балаклави, трико, хіджаби. Ще трохи згодом Нуджі зважилася на перший марафон, хоча тренер рекомендував їй ще почекати.

Я вирішила зробити це, щоб нічого не залишати в своєму житті наполовину. Я знала, що зможу!” – каже Нуджейма, і це майже її девіз.

Паралельно дівчина стала допомагати новачкам школи готуватися до напівмарафону. “Це було елітарно і дорого, – розповідає вона, – мало хто міг дозволити собі таку підготовку. Мені не сподобався такий підхід”.

Тому одного разу на початку Рамадану, місяця обов’язкового для мусульман посту, Нуджейма просто запропонувала на своїй сторінці у Фейсбуці усім бажаючим побігати після вечірньої молитви. На перше тренування прийшло три чи чотири людини, а на тренування в кінці Рамадану – вже сорок. Так і було започатковано клуб “Trcanje I TO“.

З того часу минуло два роки, активними членами клубу стали 200 осіб, а відвідали заняття хоч раз – близько тисячі.

Спочатку навіть відважній Нуджеймі було лячно через відсутність досвіду. “Стояти навпроти п’ятидесяти людей і давати їм вказівки здавалося мені дуже страшним, – згадує вона і додає, сміючись: – Хоча на ділі виявилося, що це нормально”.

Спочатку Нуджі проводила тренування сама, а пізніше з’явилися люди, які можуть її замінити. Наприклад, 65-річний Нік.

Я бігаю практично все моє життя, – каже він. – Я бігав у Нью-Йорку, Лондоні і по всьому світу, брав участь у марафонах і ультрамарафонах, бував у багатьох бігових клубах. TiTo – це не клуб, це сім’я“.

Нік займається групою для новачків. Каже, що для нього це чудова нагода поділитися своїм досвідом. Ділитися є з ким – майже щомісяця до клубу приходить кілька нових людей. Багато з них не бігали ніколи.

Нік – тренер клубу TiTo

“Ми всі знаємо, через що Сараєво пройшло всього двадцять років тому (в ході Боснійської війни 1992-1995 рр. Сараєво 44 місяці перебувало в облозі – ред.), – зазначає Нік. – Але тепер люди починають займатися спортом. Зараз я регулярно бачу на вулицях хоча б кілька бігунів вранці, вдень, ввечері. У мене багато оптимізму щодо розвитку бігу в цій країні”.

Крім групи Ніка в клубі існують ще дві – середня і просунута. У них є свої лідери, а бігові плани для всіх пише Нуджі.

Зараз “TiTo” пропонує своїм членам три бігові тренування на тиждень – по вівторках та четвергах о 19:30 і по суботах о 8:00. Заняття відбуваються навіть в зимовий період та на свята.

Річне членство в клубі коштує 25 конвертованих марок (національна валюта Боснії і Герцеговини, у перерахунку – близько 340 гривень). Це необов’язкова сума, можна бігати безкоштовно, але річне членство гарантує знижки на відвідування басейну і тренажерного залу в найбільшому спортивному центрі країни.

У клубі Нуджейми майже всі говорять англійською і, ймовірно, тому серед учасників багато іноземців з Британії, Чехії, Єгипту, Австрії, Хорватії і Словенії.

Стати частиною спільноти можна навіть не бігаючи. “Є люди, які взагалі не можуть бігати, і тому допомагають, наприклад, як волонтери на наших забігах, – каже Нуджі. – Таких близько сорока”.

Клуб не робить акценту ані на залученні жінок, ані мусульман, але жінок тут дійсно трохи більше і деякі носять хіджаб. “Хтось все ще говорить, що місце жінки на кухні, але нам усе одно. Ми робимо те, що вважаємо за потрібне “, – говорить Нуджейма.
Кілька років тому в сербській частині країни під час забігу на адресу спортсменки в хіджабі трапилася агресія – декілька вболівальників грубо вилаялися на її адресу та навіть спробували напасти. На щастя, її захистили інші спортсмени.
Але це було тільки першого разу, а коли я приїхала туди через рік, то вже ніхто не звертав на мене уваги. Тим більше, що я вже була не одна, і з кожним роком нас стає все більше. Речі змінюються!” – каже Нуджі. Схоже, що насправді цю ситуацію в країні змінює вона сама.

Як будь-який по-справжньому хороший спортивний клуб, TiTo – це більше, ніж біг. Спортсмени-аматори разом ходять на лекції, у гори, кафе, відзначають свята, дружать сім’ями.

Крім того, при клубі ще є невеликий благодійний фонд #TiTo Fund. Кожен учасник фонду вносить до нього не менше 5 конвертованих марок (близько 70 гривень) на місяць. За ці гроші організатори можуть купити спортивну форму для окремих членів клубу, оплатити спортивні секції для дітей, профінансувати участь у забігу.
“Наприклад, одна з учасниць клубу, якій близько 40-ка років, ніколи не була за кордоном. Клуб допоміг їй отримати закордонний паспорт і оплатив участь у марафоні в Бейруті”, – розповідає засновниця.
Іншій учасниці, молодій вченій, клуб також додав грошей для поїздки до Лівану.

Адла – одна з учасниць клубу TiTo

Я планувала бігти перший марафон не з клубом у Бейруті, а в Туреччині, – пояснює учасниця ТіТО Адла, – тому що там дешевше. І тоді Нуджейма …  я зараз знову буду плакати, розповідаючи про це … Нуджейма написала, що клуб додасть кошти для поїздки до Бейрута. Ось чому я вважаю цей клуб особливим. Ця підтримка робить мене сильнішою і надихає“.

Так ставляться до всіх членів клубу, запевняє дівчина.



“Нуджі … вона … – намагається пояснити Адла, – це так, ніби у вас є парасолька з великої любові, яка завжди захистить та допоможе у складні моменти”.

“Допомагати – це найкраща річ! – каже сама Нуджейма. – Ми всі любимо це робити!” Отримувати від клубу гроші за прикладом інших європейських країн вона не планує.
“Я не заробляю на цьому і ніколи не буду”, – підкреслює вона. – Я знаю багатьох, хто не може платити за бігову школу, і я хочу давати їм можливість займатися безкоштовно”.
Тому Нуджейма Софтік не залишає свою основну роботу на телеканалі “Аль-Джазіра”. Більше того, вона надихає людей і там. Наприклад, своїх колег, які створили повнометражний документальний фільм із назвою “Маленька зірка” про те, як Нуджейма готувалася до свого першого змагання з тріатлону Ironman 70.3, де вона мала проплисти 1.9 км, проїхати на велосипеді 90 км та пробігти 21 км напівмарафону.
“Я почала вчитися плавати в 28 років, – згадує вона у фільмі, який вже почали показувати в Боснії. – У дитинстві в мене не було такої можливості, бо в Сараєві немає відкритої води. Але я навчилася, і тепер беру участь у змаганнях, де потрібно плавати, та дуже пишаюся цим”.

Що робить її такою сильною?

“Моє життя, – відповідає вона. – Я втратила батька, я була біженкою, у мене було важке дитинство – серед шістьох дітей потрібно вміти боротися за своє місце. Мій вітчим прожив сім років в центрі для біженців, я була його адвокатом, піарником, правозахисником, всім … Думаю, це все і зробило мене сильною”.

Нуджейма Софтік (Nudjejma Softic)

Тепер вітчим ставить Нуджі за приклад братам, а не навпаки. Брати, до речі, і зараз живуть з батьками, а Нуджі вийшла заміж за тріатлета і на першу річницю весілля влаштувала змагання для пари сотень людей.

Учасники клубу TiTo

Нещодавно Нуджі пробігла Берлінський марафон, а наступного літа планує зробити свій перший повний Ironman. Щоб як і раніше не залишати у своєму житті нічого наполовину.