Нині шкільна освіта Грузії, Вірменії та України перебуває у стані  активного реформування. Цей процес стартував з молодшої школи, де вже застосовують принципи дитиноцентризму, відмовляються від традиційних методів викладання, відходять від запам’ятовування фактажу і орієнтуються на здобуття дитиною компетентностей в освітньому процесі.

Школа перестає бути місцем стандартних правил та обов’язків, як це повелося з радянських часів і ще донедавна вважалося нормою. Сучасна освіта – це необов’язковість шкільної форми, інтерактивне навчання, а не підручник “як біблія”. Це непублічне оцінювання учня, розвиток його як особистості, використання отриманих знань на практиці, а не лише “зазубрювання” теорії і фактів. Як відбувається та чим відрізняється шкільне навчання в Україні, Грузії та Вірменії – читайте у репортажі наших журналістів. Аби побачити все зсередини, вони побували в українських, вірменських та грузинських школах. Поспілкувались із учителями, директорами шкіл, а також школярами та їхніми батьками.



Украіна

День знань в Україні традиційно асоціюється з датою 1 вересня. Цьогоріч навчання стартувало у понад 16 тис. українських шкіл. Перший дзвоник пролунав для 3,9 мільйона школярів.

Українська загальна середня освіта нині перебуває в стані реформування. Чого тільки вартує реформа “Нова українська школа”, яка вже третій рік набирає обертів. Вона передбачає створення школи, у якій буде приємно навчатись, і яка даватиме учням не тільки знання, а й вміння застосовувати їх у житті. Новий Державний стандарт початкової освіти випробували ще у 2017-му в перших ста школах країни. З минулого року його вже застосовують в усіх школах. Реформа НУШ передбачає застосування вчителями інших підходів викладання, для учнів – інших підходів до навчання та змісту освіти. На сайті Міносвіти зазначено: “Мета реформи – виховати інноватора та громадянина, який вміє ухвалювати відповідальні рішення та дотримується прав людини”. З першого класу діти будуть не запам’ятовувати факти та визначення понять, а набиратимуть компетентностей. Їхній перелік затверджений у Законі України “Про освіту”. Усього там визначено 11 основних компетентностей. Та це не вичерпний перелік і він може розширюватися.

Київ



В одному із класів київської державної школи №45 триває заняття із першачками. Десятки наймолодших учнів уважно спостерігають за класним керівником. Уже втретє за урок вони роблять кількахвилинну руханку і далі досліджують навколишній світ. Четвертий навчальний тиждень згідно із програмою НУШ присвячений саме цій темі. Нові методи вчителі у цій школі вже намагаються впроваджувати й для середньої та старшої школи. Олександр Пошелюжний, директор школи №45,  вважає, що у роботі з учнями підручником не обійтися. Тому до процесу слід підключати новітні технології, практичні методи та групову роботу.

“Суть реформи – не змусити дитину отримати якомога більше знань, а навчити відбирати необхідне, вміти застосовувати це тут і зараз, – говорить Олександр Пошелюжний. – Ще одна важлива складова – психологічна. Дитина повинна не боятися користуватися вдома, у школі, під час дозвілля отриманими знаннями. Це і буде головним якісним показником результативності”.

Олександр Пошелюжний, директор школи №45

Під час екскурсії школою директор демонструє “живу” стіну, яку вдалося створити руками школярів. Широкий коридор заполонили десятки власноруч вирощених ними квітів у вазонах. Поряд – експозиція на тему “Стоп булінг”.

Нині у цій школі навчаються 363 дитини. Працюють із ними 33 педагоги. Окрім підсилення молодими кадрами, школа отримала за спеціальною програмою обладнання для кабінетів природничого циклу, проєктори та інші засоби осучаснення навчального процесу.

“Реформа вказує нам певний напрямок. Та кожна школа, кожен вчитель разом із батьками його коригують. Чому це проєктне навчання (метод, який передбачає дослідження учнями реальних, цікавих та складних питань, – ред.) має бути лише в 1-3 класі, а не в усіх? Чому ці методи не можна використовувати в роботі й з іншими учнями? Можна. В нас усі діти працюють у групах, створюють блоги, готують проєкти”, – говорить директор школи Олександр Пошелюжний.

Вчителі математики влаштовують для дітей квести з QR-кодами. На уроках історії школярі власноруч моделюють історичні об’єкти, на біології – працюють на подвір’ї із рослинами. У такий спосіб вони ефективніше сприймають інформацію, кажуть педагоги. Учням цікаво, вони отримують додаткові знання у процесі практичної роботи.

Уже 8-ий рік поспіль в цій школі активно працюють із дітьми з особливими освітніми потребами. Нині в навчальному закладі семеро таких учнів. З ними працюють не лише вчителі, а й спеціальні асистенти.

Вчитель-дефектолог, асистент Марина Івченко

“Кожен асистент – це як мама. Ми вивчаємо особливості дитини, звикаємо, переймаємося, – говорить вчитель-дефектолог, асистент Марина Івченко. – Я працюю із дівчинкою-семикласницею. Їй складно більше півгодини сприймати інформацію на уроці. Тому тут спрацьовує індивідуальний підхід: ми з нею можемо переключитися з теми уроку на інший вид діяльності, пограти 3 хвилини в якусь гру, аби вона відволіклася і перезавантажилася”.

Ученицю Олічку пані Марина називає рідненькою. Каже: прогрес вже помітний. Дівчинка краще комунікує з однолітками, стала відкритішою. У процес навчання включаються і батьки. Це, за словами вчителя-дефектолога, підсилює роботу вчителів із дитиною, а відповідно і впливає на її ефективність.

Будь-хто із батьків учнів може стати учасником “Школи відповідального батьківства”. У школі №45 вона діє вже не перший рік. Регулярно протягом навчального року проводять заняттях із фахівцями, на яких кожен із батьків може отримати компетентні відповіді на питання, які їх турбують, дізнатися, як реагувати в тих чи тих ситуаціях на поведінку дитини, як правильно організувати процес навчання вдома тощо.

Загалом у кабінеті директора на фліпчарті зазначений перелік із 10 проєктів як для дітей, так і батьків та вчителів. Пан Олександр усміхається: це лише невеликий список завдань на рік. Адже вчителі та батьки мають встигати за сучасними дітьми, бути на пів кроку попереду.

Черкаси



А це вже гімназія №9 у Черкасах, одна з найбільших шкіл не лише в місті, а й у всій області. Нині тут вчаться 1667 дітей. З ними працюють 123 вчителі, середній вік яких – близько 40 років.

Навчання у гімназії ось уже 10 років відбувається за модульною системою. Діти мають не традиційні для України 45-хвилинні уроки, а 1,5-годинні модулі, які складаються із мінімодулів: трьох уроків по 30 хвилин, між якими 5-хвилинні перерви. За словами директорки школи Ірини Топчій, така система дозволяє розвантажити школярів.

“З чотирьох предметів – це найбільша кількість домашніх завдань, які учні можуть готувати на наступний день. А якщо один із модулів – фізкультура, то ще менше. Це дозволяє дітям у позанавчальний час займатися улюбленими справами, – каже керівничка навчального закладу. – Маленькі діти не тягнуть у школу 5-7 підручників. Це те розвантаження, яке дуже підтримують батьки, одна з причин, чому вони віддають дітей саме у нашу школу”.

Пані Ірина пригадує, як учителі лише починали перевчатися із 45-хвилинного уроку на нову систему. Визнає: було непросто. Проте молоді вчителі, які зараз прийшли у школу, модульну систему полюбили одразу.

Ще одна шкільна родзинка – поділ молодших класів на “кадетів”, де вчаться лише хлопці, і “панянок”, де, відповідно, вчаться лише дівчатка. Об’єднують їх лише у 5 класі.

За словами директорки гімназії, колись таке роздільне навчання було дуже популярним у приватних школах. Щоправда тоді дітей так вчили аж до випуску. Потім цю методику надто критикували, заявляючи, що вона порушує гендерну рівність і не має права на існування. Сьогодні в Європі за такою системою функціонує низка закладів. Але вчені дійшли висновку, що роздільне навчання має бути лише в початкових класах. “Чому так? Навчати маленьких дітей треба по-різному. Наприклад, у класах кадетів температура повітря має бути градуси на 3 нижчою, ніж у панянок. Хлопцям тоді комфортно. Але ж дівчатам може бути холодно і вони гірше сприйматимуть матеріал. Ще одна особливість – методики. Дівчатам достатньо, щоб їх змотивували і один раз пояснили, у них стійка пам’ять. У хлопців – інша історія, треба кілька разів повторювати”, – пояснює Ірина Топчій.

Черкащанка Вікторія Шепіль говорить, що свою доньку-першокласницю Софійку віддавала у клас панянок свідомо. Жінка сама працює психологом, тож не з чуток знає різницю у психології хлопчиків і дівчаток. “Мені подобається підхід у навчанні. Це не просто клас панянок, це клас справжніх маленьких леді. Мені імпонують культура, традиції, яким навчають дівчаток. Окрема тема – це шкільна форма. Сьогодні до неї ставлення різне. Але наші дівчатка носять сукні, вони коли їх одягають, поводять себе по-іншому. Після двох місяців навчання у виборі я не розчарована. Очікування справдились”, – говорить пані Вікторія.

Підтримує роздільну систему навчання і батько одного з учнів школи Андрій Хижняк. Його син Іван вже четвертий рік вчиться у “кадетському” класі. “Він сам захотів бути кадетом, носити форму, – говорить пан Андрій. – Мені подобається, що клас має нахил до патріотичного виховання, тут є стройова підготовка, діти вивчають хортинг (вид спортивних єдиноборств, – ред.), кожен ранок співають гімн. Хочу, аби він виріс патріотом своєї країни. У виборі класу не розчарувались і тільки раді, що віддали сюди дитину”.

Гімназія №9 має два пілотних класи, які уже третій рік вчаться за програмою Нової української школи. Ірина Топчій називає їхніх вчителів героями. Розповідає, що на старті навчання вони не отримали майже жодних рекомендацій від Міністерства освіти і науки, тож вибудовувати траєкторію освітнього процесу їм довелося самотужки. Наступного року вчителям, які працювали із першачками, вже було простіше, адже для них міністерство підготувало державний стандарт.

“Загалом НУШ мені подобається. Раніше у школі відбувалося навантаження знаннями. Зараз це навантаження комунікаціями і компетентностями, – говорить директорка школи. – Ми вчимо дітей спілкуватися, вирішувати конфлікти і застосовувати свої знання на практиці. Перше, що зараз на уроці говорить учитель: для чого вам це треба. Навчання у школі – повністю практичне і потрібне для побуту”.

Вміння комунікувати у школярів виховують змалку. Так, якщо раніше парти у класах стояли одна за одною, зараз учні сидять у колі. “Діти повинні бачити очі, вміти спілкуватися, допомагати одне одному, від того буде менше бійок, – переконана Ірина Топчій. – Що стосується знань – у державному стандарті НУШ щодо першого класу немає слова навчити. Є слова налаштувати на позитив, зуміти соціалізувати дитину”. Нових підходів вимагає і розвиток самих дітей. “Зараз малій дитині можна дати мобільний телефон, вона швидше, ніж дорослий, зрозуміє як ним користуватися. Раніше нашими джерелами інформації були бібліотека, телебачення, вчитель у школі і батьки. Сьогодні ж дитина змалечку знає стільки інформації, що зовсім по-іншому реагує на неї, – говорить пані Ірина. – І вчителі мають бути іншими! Не може бути такого, щоб дитину ХХІ століття вчив учитель за методиками ХІХ століття”.

Тетяна Демченко працює вчителькою молодших класів уже п’ять років. Новою системою навчання школярів вона задоволена. Говорить: програма дитиноцентрична. “Вона передбачає ігрові методи, враховує побажання кожної дитини. Якщо школяр бажає відпочити – хвилинка для релаксу, хоче помалювати – будь ласка, помалюй. Велику увагу приділяємо розвитку талантів, колективних умінь”, – каже педагог.

Мама першокласниці Вікторія Шепіль запевняє: доньці Нова українська школа імпонує. “У нас проблем зі школою немає. Дитина йде сюди залюбки. Сьогодні зранку навіть мене підганяла, щоб не запізнитися на урок, – ділиться пані Вікторія. – Я вважаю, що новий підхід до освіти є правильним. А навички, яких вони здобувають сьогодні у перших класах, є вирішальними для подальшого життя. Раніше дитина отримувала низку знань, але не завжди могла реалізувати себе у дорослому житті, тому що банально не вміла застосувати їх на практиці, презентувати себе, налагодити контакт. Сьогодні система освіти нарешті пристосована до реальних умов, а не відірвана від життя”.

Для охочих старшокласників у гімназії також є “кадетські” класи, щоправда змішані: у них разом із хлопцями вчаться і дівчата. Як і в молодших класах, такі учні носять форму. А ще мають регулярні шикування, серйознішу дисципліну та додаткові предмети, серед яких – фехтування, бойове мистецтво та хореографія. За словами адміністрації школи, випускники цих класів часто вступають на спеціальності, пов’язані з військовою справою. Окрім того, кожен із кадетських старших класів має додатковий профіль, наприклад, фізико-математичний, суспільно-гуманітарний, математико-інформаційний тощо.

У школі є також незвичайний кабінет інформатики. Його обладнали 3D-принтером, на якому друкують витвори школярів: від фігур тварин до мінімоделей історичних будівель.

На основі майстерні трудового навчання у гімназії створили кабінет робототехніки. Тож, окрім звичного столярства, діти створюють різноманітні складні моделі з конструктора Lego. Уроки з робототехніки викладають вчителі праці та історії, які самостійно опанували новий предмет. Школа вже виховала власну команду з робототехніки, яка бере участь у національних і світових змаганнях.

“З цими конструкторами ми працюємо три роки. Lego вчить не лише збирати механізми, а й працювати в команді. У нас робототехнікою охоче займаються не лише діти, а й батьки”, – переповідає вчитель робототехніки Микола Цимбал, показуючи одного з роботів.

***

Реформування української системи освіти стартувало з молодшої школи. Нині триває лише третій рік впровадження реформи “Нова українська школа”, згідно якої дітей вчать не знанням, а компетентностям. Та навіть за такий короткий термін і вчителі, і батьки сформували перше враження про НУШ. Кажуть: реформа не просто має право на життя, вона – дуже важлива для розвитку освіти. Цікаво, що поки Міністерство освіти спрямовує сили на осучаснення навчального процесу в молодшій школі, вчителі вже активно працюють над методикою викладання і в старших класах.

Грузія

На два тижні пізніше, ніж в Україні, стартує навчання у школах Грузії. 16 вересня цього року понад півмільйона школярів пішли “гризти граніт науки” у 2313 навчальних закладів країни. Пізніший навчальний старт пояснюють погодними умовами: на початку вересня у Грузії ще занадто спекотно. Уроки у школах теж починаються пізніше, ніж в Україні. О 9:00.

Шкільна форма тут не є обов’язковою. Натомість кожен першокласник на початку навчального року як заохочення від держави отримує презент – власний лептоп із розвиваючими програмами. Такий проєкт у країні діє вже 8-ий рік. Щороку кожен школяр Грузії отримує ваучер від держави: 300 ларі – для навчання у приватній школі і 485 – у державній. Держава дає право учневі зробити власний вибір, де навчатися, без жодних територіальних прив’язок. Щоправда в разі обрання приватної школи до ваучера від держави доведеться докласти кругленьку суму вже самим батькам. Адже приватну освіту, на відміну від державної, з бюджету країни фінансують лише частково.

Тбілісі



Німецький прапор і логотип з крилами чайки з відомої повісті Річарда Баха. Так зустрічає учнів державна школа №21 у Тбілісі. Навчальний заклад є особливим. Якщо в решті шкіл Грузії як іноземні мови здебільшого вчать англійську та російську, тут учні поглиблено вивчають німецьку. Завдяки цьому випускники школи можуть продовжити навчання у вишах Німеччини.

директорка школи Тамара Амзашвілі

“Щоб отримати диплом, наші учні мусять пройти певну кількість академічних годин німецької мови. 1400 – якщо планують продовжити навчання у німецьких коледжах і 1600 – для навчання у вищих навчальних закладах”, – пояснює директорка школи Тамара Амзашвілі. Жінка з гордістю розповідає, що за останні 8 років більше 900 їхніх випускників продовжили навчання у Німеччині.

Опісля керівник школи переходить до того, чим пишається вже вся Грузія.

“Наша реформа освіти передбачає, що вчитель більше не домінує на уроці. Він на рівних з учнем, співпрацює з ним, використовуючи інтерактивні методи, – каже Тамара Амзашвілі. – Для мене у школі важливі не лише знання. Випускники можуть стати гарними фахівцями, але головне – щоб вони стали достойними людьми, з правильними цінностями, без страху в житті”.

Міністерство освіти постійно працює над удосконаленням навчального плану для школярів. Так останню версію Курикулуму, за яким нині вчаться у Грузії, представили у 2016 році. У ньому враховано рекомендації та думки представників державних і приватних шкіл, а також досвід реформування освіти інших країн.

Змінюються і вчителі: для них цьогоріч запровадили обов’язкове тестування: на знання профільного предмета та методики викладання. Від його результатів залежатиме не лише заробітна плата педагога, а й загалом можливість працювати. За нескладення тесту вже з початку наступного року на вчителя чекатиме звільнення.

Нині держава також працює і над покращенням матеріально-технічної бази. Зокрема, уже кілька років у школах Грузії облаштовують ресурсні кімнати для дітей з особливими потребами. Також у навчальних закладах почали з’являтися сучасні лабораторії для занять з фізики, хімії та біології.

Не обійшла шкільну освіту Грузії і діджиталізація. Так, у 21-й школі традиційні батьківські збори “перекочували” в інтернет. “У нас є закриті фейсбук-групи кожного класу, вчительського складу, опікунської ради. Там учасники можуть обговорити навчальний процес, пропонувати свої ідеї, – пояснює директорка школи Тамара Амзашвілі. – Кожна п’ятниця – це “мій день”. Мене можна додати в будь-яку групу. Якщо виникають питання, я приєднуюсь до обговорення. Після їхнього вирішення мене видаляють із групи, щоб учасники мали змогу надалі вільно продовжувати дискусію”.

Руставі



У 2005-му році новинкою грузинської освіти стала децентралізація навчальних закладів. Відтоді самі школи у праві вирішувати, на що витрачати гроші. Разом із тим навчальні заклади отримали можливість заробляти – здавати в оренду частину приміщень, наприклад, спортзал чи буфет. Фінансову та господарську діяльність навчального закладу погоджує спеціальна опікунська рада. До її складу входять батьки та вчителі. Вибори ради відбуваються раз на три роки.

Ірина Мелкадзе, директорка школи №16 у м. Руставі

Ще одна роль уже згаданої опікунської ради – обрання директора навчального закладу. Саме перед радою потенційний керівник школи представляє свій план розвитку. Так у 2014 році роботу отримала Ірина Мелкадзе. Уже шостий рік вона працює директором школи №16 в місті Руставі, у якій і сама колись навчалась. Говорить: тому й виникла мотивація змінити цей навчальний заклад. За час її роботи кількість учнів школи зросла вдвічі і тепер становить 630.

“Мала кількість учнів на початку моєї роботи була викликом для нас. Ми провели дослідження. Виявили, що діти з району йшли в інші школи, тому що в цій нібито нічого не відбувалося. Почали спілкуватися з учнями, з’ясовувати, чого вони потребують. Таке зближення зі школярами та індивідуальний підхід до кожного запустили “сарафанне радіо”,  і у школу почали приходити все більше дітей”, – каже директорка навчального закладу.

За запитом дітей у школі з’явилася низка гуртків: малювання, шиття і навіть власний невеличкий город із овочами. Тепер школярі не поспішають після уроків додому, а залюбки залишаються і розвивають власні творчі здібності та навички догляду за рослинами.

Ускладнює роботу школи специфіка регіону. Левова частка учнів навчального закладу – сироти або діти, чиї батьки працюють за кордоном. “Та в нас чудові діти! Просто їм потрібно дати поштовх. Для цього ми і створили стільки гуртків – щоб кожен у житті зміг себе знайти”, – пояснює Ірина Мелкадзе.

Із ремонтами у школах допомагає держава. Аби визначити їхню пріоритетність, перед початком навчального року школи надають Міністерству освіти і науки дані щодо матеріально-технічного забезпечення. Окрім текстового опису, додають ще і фото. Є також кілька шкіл у Грузії, яким пощастило не лише дочекатися повноцінного ремонту, а фактично отримати нове життя. Зокрема, завдяки фонду Millennium Challenge Corporation (США) майже наново збудували школу №4 в Руставі. Навчальний заклад є одним із найбільших у Грузії та налічує 1770 школярів. До того школу востаннє ремонтували 40 років тому.

Мамука Хамхадзе, директор школи №4 м. Руставі

“Раніше тут була катастрофа: не було підлоги, – згадує директор навчального закладу Мамука Хамхадзе, який з гордістю проводить журналістам екскурсію школою. – Тепер же тут ще пахне свіжим ремонтом”. Директор згадує, як усю школу тимчасово переселили в інший навчальний заклад. Близько року, скільки тривав ремонт, учні разом з учителями “гостювали” в іншій будівлі. На думку директора, тепер проблема матеріально-технічного стану школи вирішена. Тож нині ресурси та сили спрямовують на осучаснення навчального процесу. “Головне – зберегти цей ремонт і порядок”, – резюмує пан Мамука.

***

Грузинська освіта проходить вже не перший етап реформування. Тут, як і в Україні, змінюються навчальні акценти та підходи до здобуття знань. Цікаво, що міністерство освіти працює комплексно. Адже окрім затвердження нового Курикулуму (програми розвитку та навчання дітей, – ред.), уряд Грузії активно працює з освітніми кадрами. Учителів тестують на знання профільних предметів та методики викладання. Поки “шкутильгають” лише будівлі. Адже значна частина грузинських шкіл потребує ремонтів. І поки що вирішувати цю проблему державі вдається лише точково або за допомогою донорів.

ВІРМЕНІЯ

Із 2006 року шкільне навчання у Вірменії відбувається за 12-річною системою із трьома ступенями: початкова школа (1-4 класи); середня школа (5-9 класи); старша школа (10-12 класи). Більшість шкіл країни є поділеними: в одних закладах діти вчаться до 9 класу, в інших – з 10 до 12. Винятком є лише школи у сільській місцевісті. Створювати окремі заклади заради кількох десятків учнів у малих населених пунктах недоцільно, та й діставатися до них, враховуючи гористість регіонів, складно. Нині у Вірменії 1421 школа. У них освіту здобувають більше 360 тис. школярів. Згідно з чинним навчальним планом, мета початкової школи – розвиток розумових, духовних і фізичних здібностей учня, мовних навичок, грамотності, логіки та основних трудових здібностей. У середній школі акцент зроблено на наданні школярам знань про людину, природу та суспільство. У старшій – на професійній освіті, знаннях, уміннях і навичках, необхідних для дорослого життя та вступу до вишу. Нині Міністерство освіти, науки, культури та спорту Вірменії працює над новим державним навчальним планом. Скільки часу піде на його підготовку та повноцінне запровадження, у міністерстві оцінювати не беруться.

Єреван



Післяобідній час. У холі однієї з єреванських шкіл святкують День Незалежності Вірменії. З віршами, піснями та танцювальними номерами годинне дійство збирає не лише учнів школи та вчителів, а й їхніх колег з інших навчальних закладів.

“Як і в Радянському Союзі, навчання у нас починається 1 вересня. У кінці травня – закінчується і потім стартують екзамени”, – говорить директор школи №198 Арташес Торосян. Тут він працює з 1991 року. Прийшов звичайним вчителем фізики, потім 6 років директорував у іншому закладі. Після 2000-го повернувся до рідної школи вже як керівник. Працює тут і донині.

Арташес Торосян, директор школи №198

Це одна із кращих шкіл Єревана, яка ще на початку 2000-их налічувала понад тисячу учнів, нині має усього три старших класи. Така тепер специфіка поділу освітніх закладів у Вірменії. Ця школа до 2004-го року була експериментальною. Тут вчилися не за традиційною програмою: рік навчання – один клас. Діяв інший принцип: дитину переводили у наступний клас за результатами іспитів. Класи формувалися протягом навчального року. “Це могло бути навесні, наприклад. Створювався новий клас із дітей, які пройшли чергову програму. У нас були учні, які проходили за два роки три класи. Дехто у 14-ть завершував навчання із відзнакою та вступав у виші”, – пригадує директор. Зараз у школі навчаються 240 старшокласників, з ними працюють 28 учителів. Вчаться за актуальним у світі методом “перевернутого уроку”. Керівник школи називає таке заняття гібридним. У його основі – створений вчителем онлайн-урок: з цифровою лабораторією, посиланнями на корисні відео, додатковою інформацією, а головне – з поясненням нової теми. Цей урок учні отримують за кілька днів до вивчення матеріалу в школі.

“За традиційні 45 хвилин уроку із використанням відеоматеріалів, наочною демонстрацією процесів та явищ учитель не встигне вичерпно пояснити нову тему. Після уроку же школяр іде додому із питаннями, на які не встиг отримати відповідь, – пояснює Арташес Торосян. – Тому метод перевернутого уроку дає змогу дитині ознайомитися із темою до уроку, а вже у школі з учителем знайти відповіді на питання, які виникли”.

Для використання такої методики навчання учням достатньо смартфонів. Усі школярі старших класів їх мають. А головним завданням вчителів є зацікавити учнів. Впровадити гібридні уроки спочатку було складно, адже не всі педагоги були готові до таких новацій. Нині ж електронні уроки цієї школи стали в пригоді й іншим навчальним закладам, яким бракує вчителів з певних предметів. Таким чином їхні учні можуть засвоїти матеріал завдяки відео та додатковій інформації, а вже на уроці працюють з іншим учителем.

Школа №198 має необхідне технічне оснащення. Тут є два комп’ютерні класи, а це понад 20 комп’ютерів. Окрім того, навчальний заклад також має 12 нетбуків для учнів, які активно їх використовують у навчанні: для перегляду і демонстрації відео, засвоєння знань за допомогою інтерактивних програм тощо. Сьогодні державна шкільна освіта Вірменії нічим не поступається приватній. У цьому переконана мешканка Єревана, мама двох дітей Татевік Хакобян. “Навчання у приватних школах Вірменії дуже коштовне. І часто діти там навчаються лише тому, що це престижно. Але по факту вони не отримують освіту кращу, аніж та, що у державних школах. На моє переконання, краще нехай діти ходять у державну школу, отримують знання там. А вже після завершення середньої освіти можна витратитися на навчання у хорошому університеті Вірменії або іншої країни”, – говорить пані Татевік.


Арамус (Котайська область).


Нона Погосян, директорка школи в с. Арамус

Нона Погосян працює директором сільської школи пів року. До цього молода жінка протягом 15 років була вчителькою молодших класів. Про себе каже, що за характером завжди була рішучою. Тож минулоріч наважилася ризикнути, пройти спеціальне навчання і спробувати свої сили на конкурсі на обрання директора.

Як і в Грузії, директора вірменських державних шкіл обирають таємним голосуванням спеціальні ради. До їхнього складу, крім учителів і батьків учнів, входять також представники міністерства освіти та місцевої влади. Для участі у конкурсі претендент має представити програму розвитку школи. Ноні Погосян вдалося перемогти.

Школа, в якій працює пані Нона, єдина в селі Арамус. Сьогодні тут навчаються 540 учнів, з якими працюють 42 педагоги. “Зміни у школі я почала зі вчителів. Треба їх розвивати, робити так, щоб вони хотіли щось змінювати у навчальному процесі. Намагаюся їх стимулювати, щоб ішли на тренінги, семінари, розвивали себе насамперед. Поки що у Вірменії це відбувається не так швидко, як би хотілося”, – ділиться директорка.

Однією з проблем, з якою вона зіткнулася, були фіктивні шкільні гуртки, де насправді не проводили заняття. Їх закрили. Натомість Нона Погосян заснувала нові – цього разу справжні: рукоділля, волейбол, хор.

Окремий привід для гордості директорки – ремонт школи, який до її призначення не проводили роками. “Коли я прийшла у школу, вона була фактично без ремонту. Все було дуже погано. Цього літа також вдалося полатати дах, – розповідає пані Нона. – Не було ресурсної кімнати для діток з особливими потребами – тепер є. Поставила відеонагляд, щоб порядок був. Звісно, на все бюджетних грошей не вистачає, але ми шукаємо спонсорів. Завдяки одному з них зараз робимо ремонт спортзалу”.

Разом зі вчителькою математики Хасмік Саргсян Нона Погосян бере участь у навчальному проєкті “Моделювання плюралістичної системи освіти Вірменії”, мета якого – навчитися впроваджувати в роботу нові методики викладання.

“Головне завдання вчителя сьогодні – зацікавити дитину. Звісно, для цього варто використовувати нові методики, – переконана Хасмік Саргсян, яка працює педагогом уже 26 років. – Учитель не повинен представляти готове рішення учневі, а має спонукати його знайти власне. Для цього, окрім традиційних пояснень учителя, треба проводити навчання у групах, у парах, щоб діти навчилися аналізувати проблему і спробували знайти вихід із неї. Згодом ці знання допоможуть їм у реальному житті”.

Хасмік Саргсян, педагог

Водночас пані Хасмік переконана, що не можна повністю замінити уже звичні методики новими. Варто знайти “золоту середину”, синтезувати всі техніки – вважає вчителька. Серед важливих нововведень у навчанні вона називає використання комп’ютерів і одночасне виконання учнями завдань по інтернету. “У нашій справі важливо любити дітей і свою роботу. Дитина відчуває, коли її люблять. Вона завжди піде на зустріч, якщо відчуватиме любов педагога”, – впевнена пані Хасмік.

***

Вірменія, як і Україна та Грузія, вже працює над новим курикулумом і мотивацією для вчителів. Тут активно впроваджують експериментальні курси для педагогів, аби вони опановували нові методики викладання. Специфікою вірменської системи освіти є розділене функціонування шкіл. Якщо початкова та середня працюють разом, то для старшої створюють окремі заклади. Адже у старшій школі діти працюють з кількома предметами профільно готуючись до вступу за обраною спеціальністю у ВНЗ.


Виховати відповідальну особистість та навчити практично застосовувати знання в житті, модернізувавши методики викладання. Саме це лежить в основі освітньої реформи Грузії, Вірменії та України. Тепер книжка не є основним джерелом пізнання світу, до неї додалися інтернет, проєктна робота, практичні заняття та розвиткові гуртки. Учитель перестав бути людиною, яка диктує “як правильно” і “як потрібно”. Його роль – бути наставником, йти поруч із дитиною у процесі навчання, знаходити індивідуальний підхід до кожного учня. Такі тенденції тішать і батьків, які розуміють важливість якості освіти для майбутнього дитини. Вчителям у цих умовах працювати подекуди стає складніше: матеріальне заохочення лишає бажати кращого, та й роз’яснення від міністерств освітяни не завжди отримують вчасно. Та попри це педагоги переконані: за такими змінами – майбутнє. Тому про оновлення кадрів і підходів викладання як запоруку успіху реформ нині гучно говорять в усіх трьох країнах. Про те, як функціонують приватні школи Грузії, Вірменії та України, більше про реформування освіти, інклюзивне навчання та кадрові питання – читайте в наших наступних матеріалах.