Сталін дійсно постає окремою фігурою у всій історії багаторічної грузинської декомунізації. Ще наприкінці 80-х у Грузії активно й безповоротно розправлялися з усіма забронзовілими радянськими героями… крім Сталіна.

Він народився в грузинському містечку Горі в ста кілометрах від Тбілісі. Ми вирушили туди на таксі. І сама дорога, і пейзажі, що розкинулися навколо, малювали в нашій уяві маленьке автентичний містечко. Однак ми здивувалися, опинившись у типовому населеному пункті пострадянського періоду, який, якби не рельєф навколо, нагадував будь-який східноукраїнський райцентр.

Музей Сталіна побудував і відкрив Лаврентій Берія, який був на той момент Головою Ради Міністрів СРСР, у рідному місті диктатора ще за його життя, у 1951 році.

Ця велетенська споруда у стилі сталінського ампіру — архітектурний центр містечка. З огляду на розміри Горі, виглядає масивна будівля досить безглуздо. Маленький будинок, де народився Сталін, вбудований у спорудження, яке накрило його ніби саркофагом. Навколо все доглянуто, і це явно популярне місце серед туристів.

Поруч із основним музейним комплексом «припаркований» броньований персональний вагон, що перевозив по країні практично царську фігуру вождя.

У Горі ми зустрілися з місцевим активістом — одним із небагатьох, хто займається розвінчанням культу особи знаменитого земляка.

«Якщо запитати будь-якого жителя Горі, або взагалі будь-якого грузина, що для них важливо, ніхто не відповість “Сталін”. Але якщо конкретно поставити питання, як ставляться до Сталіна, у декого досі є позитивні сентименти щодо нього. І сам музей теж справляє позитивне враження про Сталіна», — зазначає Ніко Цикарідзе.

На його думку, більшість місцевих мешканців ставиться до колишнього вождя нейтрально, тому що недостатньо добре знають історію та що саме робив Сталін, а лише чули міфи і легенди.

«Навіть я та мої знайомі, друзі часто сперечаємося з приводу Сталіна в соціальних мережах: у багатьох дуже різні враження і знання про те, яким він був», — говорить Ніко.

Місцеві жителі в Горі не підтримують активістів. Люди сприймають їхню діяльність скоріше агресивно, журиться Ніко, і в містечку досить багато фанатів Сталіна. Чимало їх і серед місцевих бізнесменів.

«Ми з друзями іноді жартуємо, що якби Сталін зараз ожив, перші, у кого б він стріляв, — ці бізнесмени. Один з них — колишній спортсмен, у нього тут ресторан, який раніше називався “Спорт-кафе”, а зараз він переробив його в “Жозеф” на честь Сталіна. Там висять фотографії та картини з ним, є купе, де можна поїсти, і там є бюсти Сталіна», — розповідає активіст.

Ніко впевнений, що ресторатор робить це не заради бізнесу, а саме з любові до вождя. На день народження Сталіна з усієї Грузії до Горі з’їжджаються автобуси з фанатами та тими, хто такі поїздки фінансує: бізнесменами на кшталт місцевого ресторатора.

Музей — головна точка Горі, куди їдуть всі туристи. Хоча в місті та навколо понад 200 пам’яток, музей залишається найпопулярнішим місцем, інші історичні пам’ятки в тури не включають.

Один раз на рік — 8 травня, у День Європи — у містечку активісти проводять акції та перформанси проти сталінської ідеології. Іноді акції влаштовують ще й у день народження Сталіна. У соціальних мережах є група «Мій Горі», там піднімаються питання протидії місцевому ідолопоклонінню. Ніко Цикарідзе, наш співрозмовник, саме з числа тих, хто цим активістам допомагає:

«Важко сказати, скільки людей нас підтримують, тому що кожен раз дізнаєшся про все нових супротивників. Коли на день народження Сталіна я написав пост у групі “Мій Горі”, виступило багато людей, налаштованих вкрай агресивно. До наших публічних акцій у Горі взагалі не приєднуються. Є лише одна група з 57 людей, де ми всі один одного знаємо. Щоби хтось прийшов ззовні та підтримав, такого немає».

Ніко переконаний: щоби ставлення до Сталіна в Грузії почало змінюватися, найголовніше і найперше, що має змінитися — освіта. Велика проблема — педагоги, які самі нерідко є сталіністами. Саме вони передають молодому поколінню три головних наративи:

«У них така думка — гомофобія, поклоніння церкві та поклоніння Сталіну. Церква, незважаючи на те, що комуністи боролися проти релігії, підтримує їхні ідеї: церковників влаштовує, коли люди сліпо чомусь вірять. Це теж велика проблема. Якщо змінити підхід до вивчення історії, а також тих, хто буде її викладати, тоді щось зміниться. Через освіту та середовище молоді люди, якщо їх запитати про Сталіна, можуть відповісти щось на кшталт: “Так, він був хорошим типом”», — розмірковує активіст із Горі.

Були у місцевих активістів надії на прийняту в 2010 році «Хартію Свободи», однак і це не дало очікуваних результатів.

«У нас у Горі досі є проспект імені Сталіна, і залишилася символіка на різних спорудах. Щоби це прибрати, повинна зібратися комісія, яка вирішить це питання. Але комісія дотепер так і не зібралася…», — говорить Ніко Цикарідзе.

Роль Сталіна в радянській колонізації Грузії лише зараз усвідомлюється активною частиною грузинського суспільства. Відбувається це надто повільно та лише за особистої ініціативи деяких істориків і громадських активістів.

Провал в освіті

Ставлення до Сталіна в Грузії — це окрема та для багатьох проєвропейськи налаштованих грузинів сумна історія. «Горі — це наше горе», — дозволю собі процитувати колегу, редакторку одного з найпрогресивніших грузинських новинних порталів.

Ми були здивовані кількістю різноманітних товарів із зображенням Сталіна в крамницях Тбілісі. Самі продавці по-різному відповідають, чому їм важливо продавати сувеніри із зображенням земляка. Основна причина — гроші. Такий товар — місцева екзотика, чудово продається, особливо російським туристам. А від одного з продавців у відповідь на питання про роль Сталіна в грузинській історії почули: «Якби Сталін був живий, зараз жити було би краще. І не було б такого, як у сусідніх країнах, і заворушень не було би».

Як і активіст з Горі Ніко Цикарідзе, депутат грузинського парламенту Георгій Канделакі причиною недоторканності та сакральності фігури Сталіна у грузинів вважає серйозні прогалини в освіті.

«Навіть освічені грузини, які не є фанатами Сталіна, не знають, яку роль він відіграв у контексті історії самої Грузії. Багато часу пройшло, і потім — Сталін був грузином. Його фігура набула важливе значення в сьогоднішній пропаганді. У російської пропаганди в Грузії є багато друзів, вони конструюють фальшивий антизахідний грузинський націоналізм, де центральну роль відіграє фігура Сталіна. У цій міфології, де все брехня, Сталін — це гордість. Що ось він був із бідної сім’ї, з  глушини, багато чого домігся, виграв війну. Чи не повинен патріотичний грузин пишатися ним?! А ті, хто говорить протилежне, — зрадники. Це працює», — пояснює Георгій.

Наші співрозмовники сходяться на думці, що проблема більшості грузинів — саме в незнанні, яку трагічну роль відіграв Сталін для грузинської державності. Скільки грузинів було знищено за всі роки сталінських репресій — невідомо досі.

Практично репресії в Грузії почалися відразу після встановлення більшовицького окупаційного режиму в лютому-березні 1921 року. До середини 20-х років радянська влада досягла значних успіхів у придушенні опору опозиційно налаштованих громадян.

Істориками встановлена достовірна кількість жертв політичних репресій за 19371938 роки. Тоді в Грузії мешкали два з половиною мільйона людей. Лише за два цих роки були репресовані приблизно 29 тисяч грузинів. Із них більше 14 тисяч розстріляно, інших відправили на заслання. Під репресії потрапили, у тому числі, відомі письменники, композитори, поети і художники, науковці. Найсвітліші генії країни були оголошені «ворогами народу» і «шкідниками».

Таким був вплив Сталіна на долю рідної Грузії, де дотепер деякі люди сприймають його як героя.

Алеко Елісашвілі, тбіліський активіст:

«На початку 90-х усе прибрали, ніякого Леніна або його друзів ніде ви не знайдете. У Тбілісі є кілька вулиць, названих іменами невідомих більшовиків, також десь на периферії або в провінції. Єдина проблема — це Сталін, особливо в Горі.

 Ну уявіть: ви живете в маленькому місті, і з цього маленького міста вийшов такий величезний монстр, його всі знають і поважають. Хтось поважає, хтось ненавидить: старі, які в Горі живуть, думають, що поважають всі. А молодь — ні».

Однак інакше вважає Лаша Бакрадзе, директор Тбіліського Державного музею грузинської літератури та співзасновник організації «СовЛаб» — одного з небагатьох грузинських громадських об’єднань, яке займається вивченням радянської епохи. Він не бачить великої небезпеки в сакралізації постаті Сталіна для Грузії:

«Знаєте, ви поїдете зараз у Горі та побачите все абсолютно сталінське, музей Сталіна. Але я повинен сказати, що ідеологічно Сталін для Грузії сьогодні нічого не означає. Ось для Росії він — герой, який створив могутню грандіозну державу, а для Грузії — ні. Люди не сприймають його як частину комуністичної ідеології. Це дуже примітивний націоналізм, провінційний: “ми були колонізованим народом, а наш хлопчик із Горі поїхав і став шефом метрополії”. Це, скажімо так… satisfaction (ред. — компенсація). Незважаючи на те, що ми були під Росією, над Росією був Сталін. Дуже примітивне ставлення, але люди, які вважають, що Сталін не такий вже й поганий, головним чином до цього йдуть, а не до комуністичної ідеології».

Співзасновник «СовЛаба», громадської організації «Дослідницька лабораторія радянського минулого», Іраклі Хвадагіані розповідає історію про одне село в Кахетії. У його центрі стояв меморіал загиблим у Другій світовій війні, а поруч — пам’ятник Сталіну. Його свого часу знесли, але сам пам’ятник не знищили. Спочатку жителі села його просто сховали, а потім, коли нині правляча партія «Грузинська мрія» прийшла до влади, його повернули на місце та відкрили на урочистому заході. А на постаменті пам’ятника, на зворотному боці — грузинський вірш про Сталіна. Автора на пам’ятнику не вказано, але це був поет, якого розстріляли в 1942 році в рамках терору.

Це дивовижний приклад, на думку Іраклі Хвадагіані, коли досить додати ім’я автора та інформацію про нього, — і цей пам’ятник Сталіну став би не пропагуванням тоталітаризму, а навпаки, викриттям.

«Коли була хвиля проти символіки, влада її поміняла. Але потім обличчя Сталіна повернулися назад, бо в голові нічого не змінилося. Просто вказівки, щоби прибирали ось це з публічного простору, ні до чого не призвели: люди не розуміють, чому це неправильно», — розповідає Іраклі.

Той самий музей Сталіна в Горі теж міг би бути не пам’ятником вождю, а місцем викриття радянського тоталітаризму. Під час перебування при владі Міхеїла Саакашвілі був запропонований дорогий і амбітний проєкт реформування музею. Підключилися історики з різних країн, які разом із грузинськими колегами запропонували трансформувати Музей Сталіна в Музей сталінізму. Там паралельно з існуючою експозицією планувалася експозиція, що розповідала би про роки радянського терору, репресій, про грузинів, які загинули в результаті радянської окупації. Але в 2012 році проєкт трансформації музею в Горі був зупинений.

На думку наших співрозмовників, музей Сталіна в Горі навіть у сьогоднішньому вигляді в жодному разі не повинен бути зруйнований.

Лаша Бакрадзе: «Ніде люди так добре не можуть зрозуміти: яким примітивним, яким жалюгідним явищем була радянська пропаганда. Я вважаю, музей треба зберегти, але зробити в тій же будівлі паралельну експозицію з інформацією, якої там зараз немає: про терор радянської доби не сказано, нічого не представлено правдивого про колективізацію, індустріалізацію. Потрібно, зберігши старе, зробити паралельну виставку. Маю велику надію, що цей час настане, і що цей музей не розгромлять».