Відомі єгипетські красуні Клеопатра та Нефертіті, аби запобігти передчасному старінню, вживали ослине молоко та приймали із ним щоденні ванни. Про це вам обов’язково розкажуть власники ослиних ферм на Кіпрі, в Італії, а відтепер і в Грузії. Знайти таку незвичайну ферму можна в селі Гамарджвеба, що поруч зі столицею Грузії – Тбілісі.

Темур Ломідзе

А створив її Темур Ломідзе, за професією… художник! У 2014 році він вирішив, що розведення віслюків – це також творча справа, та подався у фермери. Втім, цьому передували довгі роки пошуків себе у мистецтві.

Темур закінчив архітектурний технікум, потім художню академію у Тбілісі та поїхав шукати щастя за кордон. Чотири роки прожив на Кіпрі та шість років у Німеччині, а саме в Берліні. За цей час він продав там 350 картин і 15 скульптур. У 2003 році Темур повернуся до Грузії. На той момент він уже був одружений і майбутню доньку, яка ось-ось мала народитись, подружжя вирішило виховувати саме на батьківщині.

Втім після переїзду наш герой зрозумів, що прогодувати родину пишучи картини і створюючи скульптури досить важко. Тим паче, що ринок мистецтва у Грузії дуже малий. Тож, у пошуках ідеї для власного бізнесу, Темур прислухався до поради свого друга – відкрити ослину ферму. На той час це було дійсно щось нове, і таких ферм у Грузії ще не існувало. «Ослині ферми я бачив ще на Кіпрі, але тоді не дуже звернув на них увагу, – згадує Темур. – Щоб знайти віслюків, я півроку їздив по різних областях Грузії, і в решті-решт зібрав близько 60 голів».

Також Темур та його друг розробили бізнес-план, який вони подали на одну з програм державної підтримки фермерів. Його було схвалено і на реалізацію цього бізнес-плану друзі отримали 15 тисяч ларі (трохи більше 5 тисяч доларів). Це стало суттєвою допомогою для швидкого старту.



Зараз Темур Ломідзе живе у Тбілісі, де у нього власний будинок та творча майстерня. «Щодня я прокидаюсь о шостій і виїжджаю на ферму за місто. Випасаємо з другом віслюків. Доїти потрібно через день. А ввечері, зазвичай, роблю щось у майстерні», – розповідає про свій типовий день Темур.

Свою ферму він назвав «Вірландія». «Вірі» з грузинської – віслюк, «land» з англійської – земля, отже – «земля віслюків». І такої землі у фермера майже 45 гектарів. Пасовища Темур поділив на кілька ділянок. Поки на одній пасеться худоба, на іншій підростає трава. Пасовища нічим додатково не здобрюють, фактично це роблять самі віслюки. На зиму тваринам заготовляють сіно, овочі та фрукти. За рік один віслюк з’їдає близько 300 кг сіна, що значно менше, ніж корова чи кінь.

Темур впевнений: цей бізнес дуже вигідний. Віслюки майже не хворіють і, на відміну від іншої домашньої худоби, доглядати їх набагато легше. А молоко від однієї ослиці можна отримувати впродовж 20 років.

Більше того, попит на корисне ослине молоко дедалі зростає, попри обмеження у його виробництві. Одна ослиця може давати всього до одного літра раз на два дні. І при цьому забирати все молоко не можна, потрібно лишати щось маленьким ослятам. Тож виходить у залишку приблизно 200-300 мілілітрів на два дні. Цінність такого молока полягає в тому, що воно допомагає лікувати чимало дитячих хвороб: вітрянку, кашлюк, скарлатину, захворювання легенів.

«Це молоко дуже багате на вітамін С і кальцій, які покращують імунну систему дітей, – розповідає Темур. – В Італії навіть є ферми, які безпосередньо пов’язані з дитячими садками, і вранці всім дітям там дають по 60 грамів ослиного молока».
Варто згадати, що на Кіпрі, де наш герой вперше побачив таку ферму, вже налагоджено виробництво дитячих харчових сумішей із ослиного молока для дітлахів, у яких алергія на коров’яче.

Також на основі ослиного молока виготовляють косметику, яка вже знаходить свого покупця. Через високий вміст білків, вітамінів і фосфоліпідів, це молоко використовують для косметичних засобів проти старіння, для регенерації шкіри і лікування зморшок. Молоко ослиць підтримує еластичність шкіри, стимулюючи вироблення колагену в організмі. Саме тому подружжя Ломідзе зайнялося ще й виготовленням мила та крему на основі ослиного молока. Темур із дружиною разом думають над складом інгредієнтів, а також дизайном упаковки. Ось де творчі здібності точно стали у пригоді!



Утім попри всі плюси такого бізнесу, інших фермерів, які б наважилися масово заводити віслюків у Грузії, Темур не знає. «Дехто навіть сміявся з мене, бо не вірив, що така ферма буде рентабельною, – каже Темур. – Це ж не швидкі гроші, як із коров’ячим молоком або з м’ясом, і ринок споживання тут значно вужчий. Свого клієнта треба шукати, але якщо знайдеш, він часто стає постійним».

До того ж, знайти та привезти хорошого віслюка – досить важко. Адже в провінції основним призначенням цієї тварини ще й досі є перевезення вантажів та сільськогосподарські роботи. Отже, зазвичай, ослиці дуже втомлені та залякані, що погано впливає на їхню здатність давати цілюще молоко.

«Ті, яких ми знаходили, були часто у вкрай занедбаному стані, втомлені від постійної роботи та навантажень, – згадує Темур. – Втім, за кілька років перебування на нашій фермі вони стали спокійними та доброзичливими. У них навіть позагоювалися шрами від ремінців, адже ми їх не використовуємо».

У майбутньому фермер планує збільшити кількість віслюків до 100 голів. Він також сподівається, що попит на косметику на основі ослиного молока зросте, як на внутрішньому ринку, так і за кордоном. Нині ж невеличкі замовлення Темур отримує переважно з Європи. У перспективі ферма також може налагодити виробництво ослиного сиру. Ця справа не з легких, адже на виробництво одного кілограма сиру потрібно 25 літрів молока. Оскільки одна ослиця дає 200-300 мілілітрів на два дні, за допомогою простої арифметики можна порахувати, що слід тримати 83 ослиці, аби через день отримувати бажані 25 літрів. Процес виробництва непростий, втім, якщо врахувати ціну такого сиру, яка коливається від тисячі до півтори тисячі євро за кілограм, цей напрям дійсно виглядає перспективним.

Наостанок ми передали Темуру приємний подарунок. У рамках нашої екоестафети він отримав пляшку ракії і червоного вина від свого колеги з Чорногорії Неманьї Джуришича, та подякував проекту «Сусіди».



Що ж, за майже три місяці плідної роботи наш проект встиг проїхатися трьома країнами: Чорногорією, Україною і Грузією, та розказати вам три історії успіху. На перший погляд це розповіді про абсолютно різні екоферми та різних господарів. Втім, їх всіх об’єднує бажання працювати на своїй землі та на користь своєї країни.
Сподіваємося, ці історії зможуть когось надихнути відкрити екоферму чи розпочати власну справу у своєму селі чи містечку. Успіхів!