Молдова, Україна та Грузія почали рішуче рухатися у напрямку боротьби з корупцією та прозоро впроваджувати реформи, однак навіть за кілька років після укладання угоди про асоціацію з Європейським Союзом, ними все ще керують олігархи. Випадки великомасштабної корупції замовчуються, а судові справи не просуваються.


Нестримна корупція із незначним покаранням у світі олігархів:

 Україна, Молдова, Грузія

Маріна Чобану, Віоріка Татару

Україна, Молдова та Грузія – три пострадянські держави, які зіштовхнулись зі схожими проблемами через такий феномен, як олігархи. І хоча у цих трьох країнах природа впливу олігархії на суспільство відрізняється, їхні наслідки доволі схожі: обмежений політичний плюралізм, контрольовані державні установи, зростання рівня корупції на керівних посадах, залежна судова система та блокування реформ. Ми спостерігали, як ці країни

очолювані олігархами, борються із корупцією та карають тих, хто вчинив неправомірні дії. Грузія виділяється на фоні інших, адже саме вона задля викорінення корупції вжила радикальні заходи. Молдова та Україна оголосили про свої прагнення довести до кінця цю боротьбу – вони вже модернізували правову інфраструктуру. Однак, їм бракувало непідробної істинної політичної волі, і результатів, на які очікувало як суспільство так і іноземні партнери, досягнуто не було.

За індексом сприйняття корупції Грузія має вищу позицію, ніж Молдова та Україна. У 2016 році з-поміж 176 країн, де проводився моніторинг, організація «Трансперенсі Інтернешнл» (Transparency International) розмістила Грузію на 44 місці із загальною оцінкою 57 балів. Індекс визначають за шкалою від 0 до 100 балів, де “0” означає повністю корумповану систему, а “100” вказує на повну відсутність корупції як такої. Молдова у 2016 році набрала 30 балів і посіла 123 місце. Для неї цей результат виявився найгіршим результатом за минулі п’ять років. Україна, як і Росія, посіла 131 місце.


Україна: Держава має монополію на засудження корупціонерів

В Україні цілком можливо ініціювати відкриття кримінальної справи щодо більшості випадків корупції, але проблема полягає у результатах, які мають звестись до двох опцій: засудження, або ж  конфіскації майна. Однак, цього не відбувається, оскільки “Саме держава володіє монополією на засудження осіб”, – каже Віталій Шабунін, голова правління Центру протидії корупції – неурядової організації, яка вже п’ять років домагається, щоб держустанови виконували свої обов’язки та карали корупцію на високих рівнях.

Після трагічних подій на Майдані у 2013–2014 роках, дотримуючись рекомендацій та настанов європейських партнерів, в Україні було створено декілька установ для боротьби із корупцією, однак їхня ефективність залишається під питанням.

Інфографіка. Антикорупційні установи в Україні

Пан Шабунін пояснює, яким чином суди використовуються у політичних інтересах та як вони стають інструментами для блокування роботи Національного антикорупційного бюро України (НАБУ), незалежної установи, створеної у квітні 2015 року за моделлю Національної антикорупційної дирекції Румунії (НАД). НАБУ, за його словами, намагалося розслідувати найбільш гучні випадки та важливі справи, що стосувались корупції та відмивання грошей, але кримінальні розслідування були обмежені, або їм перешкоджали.
Наприклад, коли судді відмовлялись долучити до розгляду документи компаній чи державних установ.

Без сумніву, хоча НАБУ і була створена як частина процесу реформування, розпочатого Україною відповідно до європейських стандартів, вона має право вільно діяти лише тоді, коли це не зачіпає інтереси впливових людей.

Віталій Шабунін голова правління Центру протидії корупції, Україна

20 квітня 2017 року за порушення правил використання бюджету державної компанії “ВостГОК” (гірничо-збагачувального комбінату, що спеціалізується на видобутку та переробці уранової руди) співробітники НАБУ затримали колишнього депутата Миколу Мартиненка. Колишній народний депутат нібито обійшовся державі у більше ніж 14.1 млн євро. Згодом Мартиненка звинуватили у розкраданні 6.4 млн євро, які він, у співучасті з трьома іншими посадовцями, протягом чотирьох років привласнював із рахунків державного підприємства «Енергоатом» шляхом фальшивого збільшення вартості тендерів та сприяння інтересам чеської компанії. Після цього чеська компанія перераховувала гроші до офшорної фірми в Панамі на рахунки, якими керував Мартиненко.

Пан Шабунін зазначає, що ця справа одна з перших в історії України, коли олігарх, хоча й другорядний, але зі значним впливом у політиці, підпав під розслідування у питаннях корупції.

Ще одним випадком, який підтверджує, що НАБУ – структура, яку варто побоюватись, стала втеча депутата Олександра Онищенка. Він утік із країни в червні 2016 року, коли Генеральний прокурор України звернувся до Верховної Ради, однопалатного парламенту України, з клопотанням позбавити депутата недоторканності, щоб його можна було заарештувати за незаконні операції у газовому секторі.

Микола Мартиненко Джерело: УНІАН (unian.ua)

“Такі люди можуть стати фігурантами розслідувань НАБУ. Чому ж тоді олігархи не можуть? Якщо олігарх не стає держслужбовцем, він не з’являється у кримінальних справах. Все виконують люди, яких він контролює. Наприклад, компанія Ріната Ахметова отримує прибуток, оскільки певний державний орган так вирішив. Не зважаючи на те, що у Ахметова в цій схемі є чітка роль, його не можна звинуватити. У справі, де фігурує Національний банку України, було засуджено директора банку, але не олігарха, який володіє банком, через який виводили кошти”,

– пояснює Шабунін. Він зазначає – для того, аби справедливість взяла гору, країна має бути “очищена” від людей, яких олігархи призначили на стратегічні посади. Так само кінцева мета полягає не стільки в покаранні олігархів, скільки у вкороченні “щупалець”, які вони використовують для впливу в державі.

Олігархи використовують різні методи для впливу на правосуддя. Інколи вони дають суддям хабарі, інколи – купують рішення суду.

Рінат Ахметов

Але найбільш успішна стратегія – просування певних суддів кар’єрними сходами – від регіональних до вищих судів. Коли справа доходить до серйозних конфліктів наприклад, коли президент Порошенко хотів довести олігарху Ігорю Коломойському, хто головний. Тоді під час судового процесу проти особи з кола Коломойського суддя діяв за безпосередніми вказівками президента. “Це був політичний вплив,” – каже пан Шабунін і додає, що за для того, щоб вся судова система була залежна від однієї людини, достатньо контролювати ключову установу, яка приймає рішення про призначення суддів – Вищу раду правосуддя (ВРП).

Ігор Коломойський

ВРП створили у 2016 році, як частину реорганізованої Вищої ради юстиції. Цей колегіальний орган презентували як один з кроків судової реформи, про яку вперше в 2014 році сповістив президент Петро Порошенко. ВРП – саме той орган, який відповідає за формування системи професійних та доброчесних судів та за захист їхньої незалежності. Її обов’язки включають призначення, звільнення та розгляд дисциплінарних процедур, які стосуються суддів, а віднедавна ВРП опікується ще і прокурорами. Вища рада правосуддя обирає суддів Верховного суду України та надсилає список на затвердження президенту Порошенку. Якщо вивчити склад ВРП та біографію її голови Ігоря Бенедисюка (і його зв’язки з Порошенком) то виникає питання щодо незалежності, непідкупності та недоторканості членів цього органу.

Роль Бенедисюка в сфері юстиції була визначена, коли конституційні правила про затримання та арешт суддів були фактично змінені. Президент Порошенко пообіцяв, що будь-якого суддю, спійманого на хабарництві, заарештують без жодних погоджень, однак ВРП ввела практику запитів про свою попередню згоду. Таким чином, важливу частину судової реформи було скомпрометовано і встановлено значний інструмент впливу на суддів та захисту відданих владі осіб. Цей “реформований” орган на чолі з головою, якого підвищив Порошенко, припинив прямі трансляції засідань дисциплінарної комісії, яка розглядає справи із залученням суддів, які причетні до розгону протестів на Майдані в 2013–2014 роках.

Петро Порошенко

Багато членів ВРП є колишніми адвокатами президента або кандидатами на членство у його партії. Декого з них підозрюють у корупції, як, наприклад, заарештованого у вересні 2016 року Павла Гречковського. Він нібито отримав першу частину хабара у розмірі 424 000 євро за вплив на рішення суду. Суд звільнив його під заставу у розмірі 123 000 євро, і поки що у цій справі рішення не ухвалено. Гречковський досі є членом ВРП і як член дисциплінарної комісії оцінює незалежність суддів.

Очевидним прикладом того, що президент країни має колосальний вплив на антикорупційні установи, є випадок, що стався у квітні 2016 року. Журналістка-розслідувачка Анна Бабінець під час оприлюднення інформації щодо Панамських Паперів знайшла докази, які вказували на те, що голова держави не відмовився від своєї шоколадної імперії – фабрики «Рошен».

“У нашій країні немає структури, яка могла б розслідувати дії президента. Коли ми опублікували історію про офшорний бізнес Порошенка, одразу майже кожен заявив, що в цьому не було нічого кримінального. Протягом перших п’яти годин Генеральна прокуратура заявила, що не було вчинено жодних правопорушень, тому, як я розумію, розслідування провели не виходячи за межі офісу”

Анна Бабінець, журналістка

“У нашій країні немає структури, яка могла б розслідувати дії президента. Коли ми опублікували історію про офшорний бізнес Порошенка, одразу майже кожен заявив, що в цьому не було нічого кримінального. Протягом перших п’яти годин Генеральна прокуратура заявила, що не було вчинено жодних правопорушень, тому, як я розумію, розслідування провели не виходячи за межі офісу”, – розповідає пані Бабінець. За її словами, в наслідок  журналістських розслідувань можуть бути відкриті справи проти дрібніших політичних діячів, але ці справи, як правило, не рухаються і корумповані особи залишаються непокараними.

Юрій Ніколов, головний редактор онлайн-видання «Наші гроші» каже, що за минулі три роки в Україні відбувались арешти осіб, які займають високі посади. Одначе він додав, що жоден з них не залишився за ґратами. “Були випадки, коли посадовців заарештували під час засідання Кабінету Міністрів. Головного пожежника країни (голову ДСНС) заарештували перед камерами під час засідання уряду. Це сталося два роки тому, але він досі не потрапив до в’язниці”, – каже пан Ніколов. Реформа судової системи продовжує впроваджуватися із серйозними порушеннями. Наслідки цієї рефрми будуть дуже важливими для майбутнього України.

Юрій Ніколов, головний редактор онлайн-видання «Наші гроші»


Молдова: Неугодних суддів розп’ято

Корупція у судовій системі Молдови та політизація Вищої ради магістратури (ВРМ), подібної до Вищої ради правосуддя в Україні, останніми роками обговорювались як громадянським суспільством, так і суддями, яких викинули з системи. Найбільш помітною ознакою того, що доброчесність та професіоналізм судді не є критеріями прийняття у систему, особливо на керівні посади, є подія, яка відбулася 20 жовтня 2017 року. Тоді Генеральна асамблея суддів обрала шістьох кандидатів до ВРМ, щодо доброчесності та непідкупності яких були певні сумніви. Водночас двох кандидатів, які публічно критикували систему, не розглянули.

“Здається, що ідеальні члени ВРМ – це сліпі, глухі та німі судді. Колег, які критично оцінюють систему, регулярно карали. Трагічно, що вони намагаються покарати судову владу в цілому. Той факт, що судді не дотримуються присяги, яку вони склали під час призначення на посаду, і не протидіють цьому інституціоналізованому лиху, є катастрофою не лише для судової системи, але і для всіх громадян цієї країни, за кошти яких нам платять”, – 20 жовтня 2017 року сказав десяткам своїх колег суддя Георге Балан. Він також зазначив, що взяв участь у конкурсі, щоб показати партнерам, зокрема із Європейського Союзу, наскільки корумпованою є ця система.

“Часом у мене складається враження, що хтось навмисне хоче викликати страх у суддів, щоб маніпулювати нами”

Віоріка Пуйка, суддя

Віоріка Пуйка (Фото – Ziarul de Garda)
Протягом останніх років суддя Віоріка Пуйка кілька разів подавала свою кандидатуру на посаду судді Верховного суду. Хоча вона часто отримувала найвищий бал, Вища рада магістратури так її і не призначила.

У вересні 2016 року у Молдові затримали 16 чинних і колишніх суддів. Їх звинуватили в участі у відмиванні 20 млрд доларів з Росії. Хоча роль суддів у цій справі була відома ще  2014 року, затримання відбулося через два з половиною роки після вчинення злочину. Зараз жодній особі не висунули звинувачення і жодна особа не опинилась за ґратами. Однак, за ухвалення рішення, яке не було корисним для панівної партії, суддю Домніку Маноле викинули із системи.

Сьогодні жоден суддя, дії якого розслідували, справу якого розглядали у суді, або той, хто був засуджений молдавською судовою системою за останні вісім років, не перебуває за ґратами. Хоча в цей період були ініційовані щонайменше 40 справ, пов’язані з суддями.

Засуджений до тюремного ув’язнення був лише один суддя, однак йому вдалося втекти із зали суду. Поліції так і не вдалося його розшукати, незважаючи на те, що він вже протягом трьох років перебуває у розшуку.

За цей час на реформу судової влади європейські інституції передали до державного бюджету Молдови 28,2 млн. євро. Проте пригнічена внутрішньою корупцією громадська довіра до правосуддя продовжувала зменшуватися, і з позначки у 26% у 2012 році впала до 8% у 2016-ому. За даними Барометру громадської думки лише 2% респондентів навесні 2017 року заявили, що мають «значну довіру» до судової системи, тоді як 22% висловили «деяку довіру», а 73% «не дуже довіряють» або «взагалі не довіряють» судовій системі.

Хоча справи таких важливих постатей як, колишній прем’єр-міністр Влад Філат та колишній член парламенту В’ячеслав Платон, якого називали “рейдером №1 в СНД”, були розслідувані та призвели до висунення звинувачень, ці судові позови можна вважати політичними. Адже їх ініціювали лише тоді, коли ці люди мали конфлікти з олігархом Володимиром Плахотнюком. У той час, як Філат та Платон перебувають за ґратами, сумнівний бізнесмен та мер міста Орхей на ім’я Ілан Шор, – важливий учасник “крадіжки століття”, перебуває на свободі. І це не зважаючи на те, що він фігурує у розслідуванні агенції Kroll, як людина пов’язана з транзакціями, які призвели до зникнення одного мільярда доларів з Молдови. Kroll – американська аудиторська компанія, яка розслідувала, як через складні транзакції три фінансові установи, що становили близько третини банківських активів Молдови, видали кредити на суму 1 млрд. доларів, тобто 15% ВВП країни. «Позику» так і не відшкодували. Крім того, у жовтні 2016 року депутати та колишній голова держави ухвалили пакет із семи законів, які переклали відшкодування втраченого мільярда на плечі громадян Молдови.

Поки що банківське шахрайство не було повністю розслідуване, а остаточні бенефіціари крадіжки не потрапили за ґрати.

“Більше того, на сьогоднішній день керівництво країни нічого не зробило, щоб притягнути до відповідальності керівників держустанов, які мали запобігти злочину. Тобто колишнього голову Національного банку, колишнього голову Національного антикорупційного центру, директора Служби інформації та безпеки та генерального прокурора,”

– каже експерт Трансперенсі Інтернешнл Молдова Яніна Спіней. За її словами, це одна з причин, чому зовнішні партнери країни заблокували макрофінансування для Молдови.

Владіслав Філат

Володимир Плахотнюк

Яніна Спіней, експерт із Трансперенсі Інтернешнл Молдова

Владіслав Грібінча

Європейський Союз нещодавно заявив, що молдавські органи влади не змогли виконати умови, необхідні для останнього фінансового траншу в рамках програми судової реформи, що становить близько 28 млн євро. Голова центру юридичних ресурсів Молдови Владіслав Грібінча пояснив, що ці гроші фактично вже були витрачені молдавською владою, і що ЄС мав лише відшкодувати цю суму. “Мільйони не прийдуть, тому державний бюджет буде мати дефіцит близько 30 млн євро”, – зазначив експерт.

ЄС припинив фінансову підтримку не лише реформи судової системи, але й інших реформ. Коли саме відновиться фінансування, поки що невідомо. А заборгованість тим часом зростає. Національна агенція доброчесності, структура, яка повинна контролювати активи та діяльність чиновників, також не працювала протягом року і трьох місяців. Доходи і майнові декларації посадовців більше

не перевіряються жодною установою; вся інформації з цього питання архівуються та зберігається для майбутніх інспекторів з питань доброчесності, які існують лише на папері. Це тому, що Національна агенція доброчесності, яка була реформована з європейською фінансовою допомогою, не функціонує, оскільки вибір його керівника призупинили.

Фото. Як виглядає один мільярд доларів

 


Грузія: Незалежність судової системи знаходиться під загрозою політичних інтересів

У той час, коли у міжнародних рейтингах незалежності судової влади та сприйняття корупції Грузія перебуває у сильнішій позиції, ніж Молдова та Україна, в Грузії також наявні проблеми в цих сферах. Нана Біганішвілі, головний редактор проекту Studio Monitor розповідає, за президентства  Міхеіла Саакашвілі політично мотивовані судові процеси були набагато частішими, ніж зараз, коли країна контролюється з тіні олігархом Бідзіною Іванішвілі. За словами журналістки-розслідувачки, в той час статистика демонструвала

0% виправдальних вироків. “Ситуація щодо прав людини покращилась, однак проблеми все ще є. До 2012 року ми проводили дуже серйозні розслідування щодо порушень прав людини, зокрема суддів. Сьогодні все не так, все інакше. Ми маємо арешти та звинувачення високопосадовців у корупції, такі, як нещодавнє затримання мера Тбілісі в його офісі”, – каже пані Біганішвілі, яка не заперечує, що справа мера може мати політичний мотив.

“Ситуація щодо прав людини покращилась, однак проблеми все ще є. До 2012 року ми проводили дуже серйозні розслідування щодо порушень прав людини, зокрема суддів. Сьогодні все не так, все інакше. Ми маємо арешти та звинувачення високопосадовців у корупції, такі, як нещодавнє затримання мера Тбілісі в його офісі”

Нана Біганішвілі, головний редактор “Monitor Studio”, Тбілісі

Нарікаючи на бідність, низьку заробітну плату та недостатню пенсію, звинувачуючи владу в тому, що вона діє у власних інтересах, а не вирішує проблеми країни, більшість грузинів пишаються тим, що за порівняно короткий час корупція зникла з державних установ. Тепер будь-яка спроба підкупити поліцейського, чиновника чи адвоката суворо карається і за пропонування грошей в обмін на вирішення проблем, кожен має платити великі штрафи.

Водночас директор Центру культурних зв’язків Кавказького регіону Гіоргі Канашвілі каже, що на високому рівні корупція все ще трапляється, і саме це може сприяти поверненню до старої системи. “Я вважаю, що прокуратура досить вільна у своїх діях доти, доки вона не заважає політичним інтересам. Як прокуратура, так і суди в принципі вільні”, – переконаний Канашвілі.

Гіоргі Канашвілі

Відділення поліції в Грузії мають скляні стіни

Він додає, що варто згадати один важливий аспект: з приходом до влади Бідзіни Іванішвілі почали змінюватися “обличчя” судової системи. “У перші роки після падіння режиму Саакашвілі, суди блокували будь-які ініціативи прокуратури, оскільки на посадах суддів залишались особи, призначені колишнім урядом. Ситуація поступово змінилася, тобто все більше людей, лояльних до нинішнього керівництва, були призначені на посади. Систему повільно «очистили» від ключових людей, хоча ми повинні визнати, що партія «Грузинська мрія» не звільнила їх усіх. Такі люди все ще працюють у багатьох міністерствах – ті, кого було призначено Національною партією, або ті, хто були вірними Національній партії, тобто Саакашвілі”, – зазначає він.

У свою чергу Натія Коберідзе, журналістка та представниця Міжнародного інституту преси у Грузії, яка протягом останніх двох років здобуває докторський ступень в Естонії та досліджує впровадження реформ урядом Грузії, стверджує, що спроба змінити традиції провалилася. Суддів та прокурорів продовжують використовувати у політичних інтересах та для вибіркового правосуддя. У зв’язку з цим вона згадала футболіста та колишнього міністра енергетики Каху Каладзе, який у жовтні цього року став мером Тбілісі як кандидат від партії «Грузинська мрія».

“Є думка, що Каха Каладзе – людина дуже корумпована. Він пов’язаний з кримінальним світом і прихильно до нього ставиться. Неодноразово його бачили і фотографували, надавали докази того, що він має особливі стосунки з кримінальними угрупованнями різних країн. Ряд журналістських розслідувань показав, що він перевищив свої повноваження на посаді міністра енергетики та розпочав переговори з «Газпромом». Каладзе наполягав на тому, що Грузія має підписати контракт із «Газпромом», незважаючи на глобальну тенденцію виходу з російського ринку. Грузія перестала споживати російський газ ще в 2008 році, оскільки це ніщо інше, як політична зброя проти сусідніх країн, зі слабкою та вразливою енергетикою, таких як Грузія. Однак пан Каладзе зробив усе можливе, щоб повернути нас на російський ринок і незважаючи на масові протести, підписав контракт на абсолютно непрозорих умовах. Згодом прем’єр-міністр заявив, що країні не потрібно підписувати цей контракт. Ви можете собі уявити, яку роль відігравав Каладзе, коли навіть прем’єр-міністр не міг вплинути на нього? Ми ще не знаємо, які будуть наслідки тієї ситуації”, – пояснює пані Коберідзе, зазначивши, що в цій справі не розпочали розслідування через позицію Іванішвілі, який нібито є акціонером «Газпрому».

Доволі серйозною проблемою у контексті вибіркового правосуддя, корупції та політичного впливу в судовій системі, як відзначають журналісти в Грузії, є доступ до інформації суспільного значення. Журналістка Натія Коберідзе зазначає, що цей доступ завжди був проблематичним, особливо у справах, пов’язаних з даними Міністерства внутрішніх справ та Міністерства оборони.

Каха Каладзе

Існує чимало випадків, коли журналісти звертаються до суду і виграють судові позови проти державних структур, які не мають права відмовляти у доступі до інформації, яка становить інтерес для суспільства, особливо в термін, передбачений законом. Міністерство юстиції на чолі з міністром Теєю Цулукіані дуже часто ігнорує запити журналістів. Нещодавно суд визнав її правопорушницею, оскільки вона не спромоглась надати інформацію,” – зазначає журналістка.

Обмеження доступу журналістів до інформації було проблемою і в Молдові. Особливо в останні роки, коли, посилаючись на захист персональних даних, влада намагається приховати ухвалення рішень у політизованих справах або виправдання лояльних до системи людей.

“Нещодавно серед органів державної влади ми спостерігали очевидну тенденцію, яка полягала у викривленому тлумаченні посадовцями Закону про захист персональних даних, на який посилаються щоб відмовити у наданні суспільно важливої інформації. Закон містить у собі суб’єктивні, нечіткі та дуже розпливчасті положення, які залишають простір для зловживань”, – каже Надєжда Хріптієвскі, програмний директор Центру юридичних ресурсів Молдови, після того, як журналісти-розслідувачі приєдналися до акції протесту перед ВРМ на початку жовтня з проханням не ухвалювати положення, яке обмежує доступ до інформації.

Протест біля Вищої ради магістратури (Фото – Ziarul de Garda)
Хоча існує положення, за яким рішення суду можуть публікуватися анонімно лише у виняткових випадках, влада готує проект закону, який зробить пошук судових рішень за ім’ям позивача через онлайн портал неможливим.

Можемо із впевненістю підсумувати, що Грузія здійснила низку реформ своєї судової системи, але усе ще необхідні значні зусилля для зменшення впливу політики. Найбільш гострими проблемами у Молдові постали призначення та просування суддів, а також використання закритих слухань у важливих справах. Україна ж перебуває в процесі судової реформи, але цей сектор все ще сприймається як один з найбільш корумпованих.